Розділ «Огляди досліджуваних рішень Європейського суду з прав людини»

34) рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 березня 2014 року, справа № 805/3080/14, суддя Кравченко Т. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37523269

Теза із рішення: «… Частина 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. З урахуванням наведеного, при вирішенні справи по суті позовних вимог судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема висновки Суду у справах «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України…»

35) рішення Донецького окружного адміністративного суду від 15 березня 2014 року, справа № 805/3285/14, судді: Грищенко Є.І., Давиденко Т. В. та Кошкош О. О.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37630194

Теза із рішення: «…Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. З урахуванням наведеного, при вирішенні справи по суті позовних вимог судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема висновки Суду у справах «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України…»

36) рішення Донецького окружного адміністративного суду від 27 березня 2014 року, справа № 805/3757/14, суддя Старосуд М.І.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37875207

Теза із рішення: «.Таким чином, при вирішенні даної справи судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема висновки Суду у справах «Вєренцов проти України» та «Шмушкович проти України».»

37) рішення Апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2014 року, справа № 509/53/14-ц, судді: Дрішлюка А.І., Доценко Л.І. та Процик М. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/38634695

Теза із рішення: «За встановленими обставинами справи позивачу створені технічні перешкоди у здійсненні ним своїх прав власника на вказане майно. При цьому, відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Спосіб захисту визначається з врахуванням висновків ВСУ висловлених в постанові від 12 червня 2013 року в справі № 6–32 цс 13, зокрема те, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням). Таким чином, закривши провадження у справі та належним чином не проаналізувавши підстави звернення до суду, суд першої інстанції по-перше не врахував, що належне здійснення правосуддя передбачає адекватне відображення в рішенні суду підстав, на яких вони ґрунтуються п. 84 рішення Європейського суду з прав людини від 11 липня 2013 року в справі «Вєренцов проти України»), а по-друге, не вирішення правових вимог позивача щодо своєї частки майна національними судами створює перешкоди для реалізації ним права власності не передбачені законом, тобто фактично позбавляє його майна…»

38) рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 березня 2014 року, справа № 812/1879/14, суддя Смішлива Т. В.

Посилання: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37629675

Теза із рішення: «11 квітня 2013 року Європейський суд з прав людини розглянув справу «Вєренцов проти України». Суд постановив, що мало місце порушення статті 11, статті 7, пункту 1 та підпункту «Ь» пункту 3 статті 6, пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6, пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6, пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Суд приймає до уваги наявність вказаного судового рішення Європейського суду з прав людини. Зазначені порушення були встановлені внаслідок відсутності національного законодавства, яке б врегульовувало порядок проведення масових зібрань в контексті положень статті 39 Конституції України. Проте з урахуванням приписів статті 3 Конституції України, які передбачають забезпечення державою прав і свобод людини та їх гарантії, та конкретних обставин, які склались у регіоні на час розгляду справи, суд надає перевагу конституційному праву громадян на забезпечення безпеки життя та здоров’я над правом збиратися мирно…»

Шмушкович проти України, № 3276/10, 14 листопада 2013 року

Фактичні обставини справи: заявник, віце-президент громадської організації «Зеленка» та член Одеської міської ради, 17 березня 2009 року повідомив мера міста Одеси та начальника Приморського відділку міліції міста Одеси про намір громадської організації 19 березня з 11.00 до 13.00 провести перед міськрадою мирне зібрання. Метою пікетування була вимога завершити будівництво житлових будинків, яке здійснювалося департаментом будівництва міськради. У відповідь представники влади зазначили, що таке повідомлення є незаконним, так як зроблене запізно. Однак мирне зібрання було проведено за планом. 4 квітня працівник міліції у присутності заявника склав щодо нього протокол про адміністративне правопорушення за організацію та проведення пікетування 19 березня 2009 року. Заявник підписав протокол, зазначивши, що вважає свої дії законними. Справа була передана до суду. 15 травня суд визнав заявника винуватим та призначив стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 гривень. Зокрема, суд відзначив, що заявник порушив статтю 185–1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так як не повідомив за 10 днів до проведення пікетування, посилаючись також на положення Указу Президії Верховної Ради СРСР від 28 липня 1988 року «Про порядок організації та проведення зібрань, мітингів, вуличної ходи та демонстрацій в СРСР». Судове рішення не було оголошено публічно, а надано представнику заявника у письмовому вигляді через 3 години після закінчення судового засідання. 15 травня заявник оскаржив рішення суду першої інстанції, вказуючи на порушення статті 39 Конституції України та статтю 11 Конвенції основоположних прав і свобод. 16 липня 2009 року апеляційний суд залишив рішення суд без змін, зокрема, навіть не розглянувши скаргу заявника в частині того, що оскаржуване рішення не було оголошено публічно. Заявник не заплатив штрафу.

Суд встановив, що втручання у право заявника на свободу мирних зібрань не було передбачено законом.

Представник заявника в Суді: юрист Володимир Яворський.

Суд визнав порушення статті 11 Конвенції