Розділ ІІІ ОКРЕМІ ГАЛУЗІ ПРАВА

Співучасть як одна з форм злочинної діяльності не створює якихось особливих підстав кримінальної відповідальності. Однак, окрім загального положення, передбаченого ч. 1 ст. 2 КК України, діють правила, які стосуються відповідальності співучасників (ст. 29 та 30 КК України).

Так, питання відповідальності співучасників, що діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином:

– організатор злочину несе відповідальність за всі злочини, скоєні будь-яким учасником цієї групи, за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювались умислом організатора (ч. 1 ст. 30 КК України);

– інші співучасники (учасники групи) несуть відповідальність за ті злочини, у підготовці або вчиненні яких вони брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував кожний із них;

– дії всіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєння даного злочину злочинною організацією чи організованою групою (наприклад, всі учасники банди, незалежно від ролі, яку вони виконували у злочині, несуть відповідальність безпосередньо за статтею 257 КК України).

При простій співучасті, тобто співвиконавстві, всі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини Кримінального кодексу, яка передбачає скоєний ними злочин.

При складній співучасті, тобто співучасті з розподілом ролей, питання про відповідальність вирішується таким чином:

– виконавець (співвиконавці) відповідають за тією статтею Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за скоєний ними злочин (ч. 1 ст. 29 КК України);

– всі інші співучасники (організатори, підбурювачі, пособники) відповідають за той злочин, який скоїв виконавець (співвиконавці). У зв’язку з цим дії всіх співучасників, за винятком виконавця (співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК України, за якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов’язковим посиланням на ст. 27 КК України (її відповідну частину) та за умови, що співучасники знали про всі обставини справи, були інформовані про них та усвідомлювали їх наявність.

Суб’єктивні ознаки, що визначають кваліфікацію злочину, скоєного виконавцем (наприклад, мотив), можуть бути поставлені іншим співучасникам у вину також за умови, що вони заздалегідь про них (ці ознаки) знали, були інформовані про їх наявність. Інакше ці обставини (тобто суб’єктивні ознаки) ставитися у вину співучасникам не можуть.

Обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо інші співучасники знали про їх наявність, ставляться у вину лише тому співучасникові, на боці якого вони є. Іншими словами, «особисті обставини», наприклад повторність, рецидив, не можуть впливати на відповідальність інших співучасників. У разі скоєння виконавцем незакінченого злочину інші співучасники підлягають відповідальності за співучасть у незакінченому злочині (ч. 4 ст. 29 КК України).

Співучасники несуть відповідальність лише за ті діяння, які скоєні в межах домовленості, яка відбулася між ними. Відхилення від цієї домовленості може привести до ситуації, за якої вчинене виконавцем не підпадає під ознаки співучасті. У такому випадку має місце так званий ексцес виконавця.

У таких ситуаціях виконавець виходить за межі домовленості з іншими співучасниками і вчиняє більш тяжкий, ніж було домовлено, або взагалі інший злочин. Залежно від ступеня відхилення поведінки виконавця в теорії кримінального права відрізняють кількісний та якісний ексцеси.

Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, виходячи за межі домовленості з іншими співучасниками, скоює однорідний із задуманим злочин (наприклад, була домовленість скоїти крадіжку, а він скоює грабіж).

Якісний ексцес – це скоєння виконавцем зовсім іншого, не задуманого співучасниками злочину (наприклад, при домовленості скоїти крадіжку виконавець скоїв убивство).

Оскільки у випадку ексцесу виконавця між ним та іншими співучасниками відсутній суб’єктивний зв’язок (єдність умислу) відносно скоєного, відповідальність за цей злочин несе лише його виконавець.

Інші співучасники повинні відповідати тільки за злочини, скоєні виконавцем у межах їхньої домовленості.

У Кримінальному кодексі України 2001 р. введена норма про добровільну відмову співучасників від скоєння злочину (ст. 31 КК України).

Специфіка правової оцінки їхніх дій при добровільній відмові визначається характером та ступенем участі кожного з них у злочині, що готується або скоюється.

Добровільна відмова співучасників має характеризуватися трьома обов’язковими ознаками: