Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Динаміка правових відносин залежить від юридичних фактів. Юридичні факти – це конкретні життєві обставини, з якими закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин (наприклад, договір, акт призначення на посаду). Іноді для виникнення юридичних наслідків потрібна сукупність фактів (фактичний склад). Так, для виникнення пенсійних правовідносин необхідно досягти певного віку, мати стаж роботи, а компетентні органи повинні видати акт про призначення пенсії.

За характером юридичних наслідків юридичні факти поділяють на такі: правоутворюючі (укладення шлюбу, трудового договору, обрання на посаду); правозмінювальні (присвоєння вченого звання, спеціального звання для співробітників органів внутрішніх справ); правоприпинювальні (розірвання трудового контракту, виплата нарахованої страхової суми).

Залежно від того, пов’язуються дані правовідносини з наявністю чи відсутністю певних обставин, вирізняють позитивні юридичні факти (так, факт реєстрації шлюбу є передумовою виникнення майнових відносин подружжя) і негативні (відсутність судимості як одна з умов набуття іноземним громадянином українського громадянства).

За вольовою ознакою виокремлюють: події – обставини, не пов’язані з волею людини (абсолютні, виникнення і розвиток яких не пов’язані з вольовою діяльністю суб’єктів, наприклад, стихійні лиха, епідемії, епізоотії, катастрофи техногенного характеру та інші, і відносні – події, які виникають з волі суб’єктів, але розвиваються незалежно від неї); дії – факти, пов’язані з волею хоча б одного з учасників правовідносин. Дії можуть бути правомірними і протиправними. Правомірні дії відповідають приписам закону і принципам права. Вони поділяються на юридичні акти – дії, які мають за мету породити юридичні наслідки (цивільно-правові угоди, акти застосування норм права, подача заяви про прийом на роботу і т. ін.), і юридичні вчинки – дії суб’єктів, з якими закон пов’язує настання певних юридичних наслідків незалежно від того, намагався суб’єкт досягти їх чи ні (знайдення скарбу, індивідуальні і колективні звернення громадян до органів державної влади, відставка уряду тощо). Протиправні дії не відповідають приписам правових норм і виражаються у вигляді злочинів або проступків.

4.2. Правомірна поведінка. Правопорушення

Правомірна поведінка – це діяння (дії або бездіяльність) суб’єктів, що відповідають приписам правових норм. Правомірна поведінка за формами реалізації норм права виявляється:

– у формі виконання – потребує виконання обов’язків, здійснення активних дій (наприклад, служба в армії, сплата податків);

– у формі використання – виходить з використання наданих суб’єктам можливостей певної поведінки (наприклад, володіти, користуватися і розпоряджатися майном);

– у формі дотримання – пасивна поведінка суб’єктів, які утримуються від порушення заборон, встановлених правовими нормами (наприклад, не полювати в заповідниках).

Залежно від мотивів правомірна поведінка може ґрунтуватися на переконаності суб’єкта в необхідності і соціальній цінності права (правова активність), на конформістському підпорядкуванні правовим вимогам (конформістська), на побоюванні застосування заходів державного примусу (маргінальна).

Правопорушення – це суспільно шкідливе (або суспільно небезпечне), винне, протиправне діяння деліктоздатного суб’єкта, яке тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорушення має такі ознаки:

– протиправність – це діяння (дії або бездіяльність), яке суперечить приписам правових норм;

– суспільна шкідливість (небезпечність) – правопорушення спричиняє шкоду інтересам особи, держави, суспільства в цілому;

– винність – наявність у діях суб’єкта вини, тобто усвідомлення ним протиправності свого діяння і можливості настання шкідливих (небезпечних) наслідків;

– караність – за вчинення правопорушення передбачається певний вид та міра юридичної відповідальності.

До складу правопорушення належать такі елементи:

1) суб’єкт – особа, яка вчинила правопорушення. Необхідними умовами визнання особи суб’єктом правопорушення є досягнення нею віку деліктоздатності та осудність. У деяких випадках до суб’єкта правопорушення ставляться додаткові вимоги (перебування на державній службі, володіння певною професію, спеціальністю тощо). Суб’єктами низки правопорушень можуть бути не лише індивіди, а й державні органи, громадські організації, юридичні особи;

2) об’єкт – охоронювані законом суспільні відносини і цінності, на які посягає правопорушення. Розрізняють загальний, родовий та безпосередній об’єкти правопорушень;

3) об’єктивна сторона – зовнішнє вираження протиправного діяння в реальній дійсності. До елементів об’єктивної сторони відносять саме протиправне діяння, його суспільно небезпечні наслідки та причинний зв’язок між діянням і наслідками, що настали (обов’язкові елементи), а також місце, час, спосіб і обставини скоєння правопорушення (факультативні елементи);