Розділ I ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

4) суб’єктивна сторона – психічне ставлення суб’єкта до вчиненого правопорушення, що знаходить вияв у понятті вини у формі умислу (суб’єкт усвідомлює протиправність свого вчинку і бажає (прямий умисел) або свідомо допускає (непрямий умисел) настання негативних наслідків) чи необережності (суб’єкт передбачає можливість негативних наслідків вчинку, але легковажно розраховує їх відвернути (самовпевненість) чи не передбачає можливості настання цих наслідків, хоча здатний і повинен був це зробити (недбалість). У кримінальному праві крім вини елементами суб’єктивної сторони визнаються цілі і мотиви злочину.

Правопорушення залежно від ступеня суспільної небезпеки поділяють на злочини і проступки.

Згідно зі ст. 11 Кримінального кодексу України, злочин – це суспільно небезпечне винне діяння, скоєне суб’єктом злочину. Перелік злочинних діянь міститься у кримінальному законі, є виключним і не підлягає поширювальному тлумаченню.

Проступки здійснюються в різних сферах суспільного життя, мають різні об’єкти посягань та юридичні наслідки. Проступки залежно від галузі права, нормами якої вони передбачені, поділяють на конституційні, адміністративні, дисциплінарні, цивільні, процесуальні.

4.3. Юридична відповідальність

Вчинення правопорушення тягне за собою юридичну відповідальність у вигляді застосування до правопорушника заходів державного примусу. Юридична відповідальність здійснюється в межах охоронних правовідносин між державою в особі її спеціальних органів та суб’єктом, який порушив приписи правової норми і на якого покладається обов’язок перетерплювати певні втрати особистого, організаційного чи матеріального характеру.

Юридична відповідальність має такі ознаки:

– пов’язана з державним примусом, реалізується уповноваженими органами держави (судовими, виконавчими та ін.);

– настає тільки за вчинення конкретного правопорушення;

– тягне застосування до правопорушника санкцій особистого, майнового і організаційного характеру;

– здійснюється в процедурно-процесуальній формі.

Залежно від характеру (виду) правопорушень юридичну відповідальність класифікують на: конституційну, кримінальну, цивільну, адміністративну, дисциплінарну, матеріальну.

Основними принципами юридичної відповідальності є: законність, справедливість, доцільність, неминучість, відповідальність лише за такі діяння, які визнані протиправними.

Юридична відповідальність виконує такі функції:

– штрафну (каральну), тобто вона є карою для правопорушника і засобом попередження нових правопорушень з боку як самого правопорушника, так і інших суб’єктів права (приватна і загальна превенція);

– правопоновлювальну (компенсаційну) – забезпечує поновлення порушених прав суб’єктів (відшкодування матеріальних збитків, повернення викраденого майна, поновлення доброго імені тощо);

– виховну – сприяє формуванню поважного ставлення до права і законних інтересів інших осіб.

Фактичною підставою юридичної відповідальності є склад правопорушення, а юридичними – норми права (закріплюють елементи складу правопорушення, його юридичні ознаки) і акт застосування норм права (індивідуалізує заходи юридичної відповідальності до конкретного правопорушника).

До обставин, що виключають юридичну відповідальність, відносять: необхідну оборону, крайню необхідність, спричинення шкоди при затримці особи, яка скоїла злочин, обґрунтований ризик, казус, виконання незаконного наказу чи розпорядження, фізичне чи психічне примушування.

Юридична відповідальність забезпечує нормальне функціонування механізму правового регулювання, сприяє охороні правопорядку, є гарантією законності і засобом ефективної реалізації суб’єктами правових відносин юридичних прав і обов’язків.