УРСР в радянській зовнішній політиці

Зовнішня політика України

Матвій Григор'єв повідомляє Симона Петлюру про створення ста сімнадцяти невеликих повстанських загонів загальною чисельністю до 15 тисяч козаків. Ці відділи отримали назву Херсонської дивізії та стали частиною Південного фронту Армії УНР. Поступово отаман опановує Херсонську та частину Катеринославської губерній. На визволених територіях проголошується українська влада...

Петро Федорович Болбочан (5 жовтня 1883 р. – 28 червня 1919 р.) – відомий військовий діяч, чия доля відбила в собі всю неоднозначність і трагічність розвитку тогочасного українського руху, суперечності в розумінні майбутнього України.

У квітні 1918 р. очолюваний П. Болбочаном військовий підрозділ Окремого Запорізького корпусу Армії УНР, забезпечений всіма видами зброї, здійснив вдалий Кримський похід, де виявився блискучий талант воєначальника та було продемонстровано здатність українців до творення власної регулярної армії, яка могла протистояти як більшовицькій та білій, так і німецькій арміям. Державницька позиція запорожців та їх командира збереглася і проявила себе під час Гетьманату П. Скоропадського, яка викликала невдоволення у проросійськи налаштованих колах гетьманського уряду. Неодноразово робилися спроби спровокувати конфлікт між Гетьманом та єдиною на той час національною збройною силою Запорізьким корпусом.

Більшовики, тікаючи з України, з люттю писали про „небезпечного противника”, „реакціонера, старорежимного генерала Бо- лбочана”. За його голову обіцяли 50 тисяч рублів.

Наступ Запорожців стримати було вже неможливо. 06 квітня вони піднімають український прапор над Харковом. 2-й Запорізький піший пож Петра Болбочана був найбільшим і найкращим полком Запорізької дивізії, а згодом і Запорізького корпусу. Він складався з чотирьох тисяч козаків, з яких майже 80% становили старшини та інтелігенція. На прапорі полку, довкола тризубу, був напис: „З вірою твердою в конечну перемогу вперед за Україну". Була й своя, полкова, присяга[5].

Встановивши в Харкові українську владу, Болбочан на чолі новосформованої Кримської групи 11 квітня вирушає у свій другий історичний визвольний похід – на Севастополь. На шляху до Криму бере участь у звільненні Павлограду, Олександрівська (нині Запоріжжя), Мелітополя, Бердянська. Форсувавши 20 квітня Чонгарський міст, Кримська група 22 квітня входить у Джанкой, 24 квітня звільняє Сімферополь, а наступного дня – Бахчисарай...

У цьому історичному визвольному поході від Сарн – через Житомир, Коростень, Бердичів, Київ, Лубни, Ромодан, Полтаву – до Харкова, що був здійснений лише за півтора місяці, виявився військовий геній уродженця Буковини Петра Болбочана. Саме він безпосередньо керував ходом всіх військових операцій.

Холодний Яр. Чигиринщина. У 1919 – 1922 pp. вся Україна перетворилася на один величезний повстанський край, але саме холодноярці, як ніхто інший, жили загальнонаціональними інтересами, ставлячи за мету визволення всієї України від російської окупації. Повстанська боротьба в околицях Холодного Яру відрізнялася від тієї ж боротьби в інших місцевостях організаційним ладом та усвідомленням цілі – визволення України. В інших районах повстання спалахували, переважно, стихійно, коли „товариші” починали через міру обдирати селян – тут селянин завжди готовий був вхопити зброю і йти назустріч ворогові. Здавалося, вернулися давні козацькі часи, коли кожний хлібороб був озброєний і завжди готовий до бою з татарами. Села були поділені на сотні, які об'єднувалися в полк. Центром тієї бойової організації селянства був оспіваний Т. Шевченком Холодний Яр, історичний Мотрин манастир поблизу нього.

З плином подій в Україні Холодний Яр перестав бути повстанською організацією суто місцевого характеру. В лавах його бійців можна було зустріти полтавців, тавричан, херсонців, галичан, українців-козаків з Кубані та Дону. Одним із перших ватажків Холодного Яру, що дався надовго запам'ятався ворогам у 1919 році, і загинув, залишивши по собі широку славу, був осавул Війська Кубанського – Уварів. Першим організатором і отаманом був двадцятип'ятирічний селянський хлопець із села Мельників Василь Чучупака. Холодний Яр кров'ю і загравами спалених ворогом сіл вписав блискучі сторінки в історію визвольної боротьби. Збулося пророче Шевченкове – „І повіє новий огонь з Холодного Яру! ” Саме ці слова були вишиті на прапорі полку гайдамаків Холодного Яру – з одного боку, а зі зворотного – „Воля України або смерть!” Слова свого вони дотримали – фактично всі до одного загинули. Знищивши при цьому безліч каральних червоноармійських і чекістських загонів, силу силенну ворожої піхоти і кінноти[6].

Холодний Яр – це одна з найяскравіших сторінок визвольної боротьби в Україні. Це живий приклад, як невеликі числом, але сильні духом – можуть успішно боротися з незрівнянно сильнішим ворогом. На жаль, по цей бік межі мало хто знає, що після того, коли московська червона орда захопила Україну, над Дніпром існувала своєрідна республіка, яка під українським національним прапором провадила запеклу збройну боротьбу аж до 1922 року. То були села в околицях Холодного Яру на Чигиринщині.

Холодноярці билися хоробро і вміло. Якби так билася у 1917-1920 pp. вся Україна, нам не довелося б нині „розбудовувати державу”. Зрозуміло, що ніякої так званої „громадянської війни”, яка насправді точилася в Росії, в Україні не було. Українська Народна Республіка воювала проти зовнішнього агресора – червоної Росії і її численних найманців[7].

Недаремно один із членів маріонеткового совєтського „українського уряду”, сформованого на території Росії (В. Шахрай) скаржився: „Що це за уряд український, що його члени не знають і зовсім не хочуть знати української мови?... Що я за „військовий міністр”, коли всі українізовані частини в Харкові мені доводиться роззброювати, бо вони не хочуть іти за мною на оборону радянської влади? За єдину військову підпору для нашої боротьби проти Центральної Ради (законного уряду УНР) ми маємо лише військо, що привів на Україну з Росії Антонов і що на все українське дивиться, як на вороже, контрреволюційне?”[8]

Антибільшовицькі селянські повстання сильно вплинули на дух Червоної армії, що складалася здебільшого із селян, та спровокували масове дезертирство й загальне зниження дисципліни. А. Денікін, командувач добровольчої Білої Гвардії, скористався цією ситуацією. З травня по серпень 1919 р. його військо окупувало Україну й почало марш на Москву. Російські більшовики змогли створити армію, яка кількісно перевершувала збройні сили Денікіна. На початку лютого 1920 р. Червона армія захопила всю Україну.

Висновки. На думку вітчизняного дослідника Р. Коваля, головною причиною чергової української драми стала відсутність авторитетного політичного українського центру – з чіткою державницькою метою, з власною ідеологією, власною політикою, власними цінностями, своїми іменами, з національно зрілою елітою. Українська інтелігенція винниченківського штабу, перебуваючи в наркотичній залежності від того, що скажуть у Москві, лише вдавала, що будує Українську державу. Хіба серед таких діячів міг постати новий Хмельницький, який би жорстоко подавив козацьку вольницю гуляйпільщини і скерував її могутню енергію в єдине національне річище?!

Саме відсутність у Києві твердої національної влади призвела до того, що отамани хитались, шукали авторитетів на стороні, врешті, зраджували Батьківщині. Не дивно, що Махно, Ковтун, Шинкар та інші, позбавлені сильного – не ефемерного – політичного центру, ставали заручниками і, врешті, жертвами російської політичної культури – комуно-соціалізму.

Трагедією українства стало й те, що німців, які прийшли на заклик Центральної Ради допомогти вигнати російських більшовиків за межі держави, українські селяни сприйняли за окупантів. Селян можна зрозуміти: годувати величезну німецьку армію доводилося саме їм. До того ж німці, що прийшли як союзники, побачивши безвладдя і хаос в Україні, почали самі організовувати життя й наводити порядок. А оскільки Центральна Рада не виконала своїх зобов'язань щодо продовольчого забезпечення союзників, німці змушені були проводити реквізиції, щоб прогодувати своє військо. Отже, починається інша історія України – України совєтської. Робота чрезвичайки. Терор.

Хто знає, яких нових форм набуде російський фашизм чи націоналізм задля нової російської експансії?[9]

Зовнішньополітичні аспекти діяльності УРСР. 30 грудня 1922 р. було підписано договір про передання всіма суб'єктами нового Союзу у відання союзного уряду повноважень представництва в міжнародних відносинах, оголошення війни й укладання миру, ратифікація міжнародних угод, встановлення системи зовнішньої і внутрішньої торгівлі тощо. Усі попередні угоди України з іншими державами фактично були скасовані. Згідно з цим договором було створено єдиний загальносоюзний Народний комісаріат закордонних справ, до складу якого був включений представник України, а в республіці утворювалася інституція уповноваженого НКЗС СРСР. Уповноважений входив до складу уряду УСРР з правом дорадчого голосу.

Таким чином радянські республіки делегували зовнішньополітичну функцію центральному керівництву, тобто Москві, укладаючи союзний договір про створення СРСР 1922 р. Такі кроки легалізували домінування Радянської Росії над іншими республіками. Органи найвищої виконавчої влади УРСР втратили можливість формувати власну внутрішню і зовнішню політику. Такі рішення були закріплені Конституцією СРСР 1924 р., яка проголосила, що уряду СРСР передається представництво республік в міжнародних відносинах, встановлення дипломатичних зв'язків та укладання договорів з іншими державами. Отже, УСРР було позбавлено права на самостійні міжнародні відносини.

Період 30-40-х років XX ст. для України був етапом зміцнення тоталітарно-репресивного режиму, який здійснював абсолютний контроль над усіма сферами суспільного життя. Конституція СРСР 1936 р. знову закріпила за всесоюзним урядом право „репрезентувати СРСР у міжнародних відносинах, встановлюючи дипломатичні зв'язки, укладати договори з іншими державами”. Конституція УРСР 1937 р. майже тотожна Конституції СРСР 1936 р., закріплювала положення щодо суверенності радянських республік, проте вони насправді не діяли.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „УРСР в радянській зовнішній політиці“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ без назви (2)

  • ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Київська Русь і світ

  • Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

  • Дипломатія Богдана Хмельницького

  • Зовнішньополітична діяльність українських гетьманів наприкінці XVII – XVIII ст.

  • Зовнішня політика Української Народної Республіки

  • УРСР в радянській зовнішній політиці
  • Об'єднання українських земель

  • Українсько-румунський кордон

  • Українська РСР в ООН

  • ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

  • Становлення зовнішньої політики України

  • Розподілення зовнішньополітичних функцій

  • ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ виклики

  • Проблемні питання відносин з Румунією

  • Ядерні гарантії Україні

  • Матеріальні і культурні втрати України

  • Закордонна власність

  • Захист прав українських громадян за кордоном

  • Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

  • Закордонні українці

  • Формування міжнародного іміджу України

  • ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

  • Українська громада в Угорщині

  • Взаємодія України з провідними країнами світу

  • Зовнішня політика України

  • Українці в Бельгії

  • Україна – Італійська Республіка

  • Італія є важливим партнером України в політичній сфері

  • Україна – Королівство Швеція

  • Торговельно-економічне співробітництво

  • США

  • Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

  • Україна – Республіка Казахстан (РК)

  • Республіка Таджикистан (РТ)

  • Киргизстан в політиці України

  • Співробітництво України з країнами Латинської Америки, АТР, Африки

  • УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ СВІТОВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

  • Інформація ОБСЄ

  • ООН (ОПМ)

  • Чорнобиль і світова спільнота

  • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

  • Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України

  • Твіннінг (Twinning)

  • Північноатлантичний Альянс (НАТО)

  • Міжнародні фінансові структури в політиці України

  • Ініціативи України. ГУАМ

  • Інші міжнародні організації пострадянського простору

  • У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

  • Шанхайська організація співробітництва (ШОС)