Зовнішня політика Української Народної Республіки

Зовнішня політика України

Перепис населення 1922 р. підтвердив значну кількість українців в прикордонних регіонах Росії. У наступні роки центральне керівництво сфальсифікувало підрахунок населення за національною ознакою. В результаті у 1925 р. до УСРР була приєднана територія з населенням 278 тис. осіб, а від України відторгнена територія з населенням 479 тис. осіб. За таких умов у 1927 р. на території Росії залишилося понад 2 млн українців, які компактно проживали в Курській, Воронезькій губерніях та Північнокавказькому краї.

Українсько-польський кордон. Особлива ситуація склалася навколо „польського питання”. Радянська Росія вступила у протидію з Польщею за власне українські землі, причому радянський уряд готовий був укласти перемир'я за будь-яких територіальних поступок, тим більше, що вони відбувалися за рахунок України. З тактичною метою виграшу часу поляки використали Директорію, як буферну державу між Польщею і Радянською Росією. У квітні 1920 р. С. Петлюра і Ю. Пілсудський підписали договір, за яким в обмін на визнання незалежної Української Народної Республіки на чолі з отаманом С. Петлюрою та військову допомогу, Україна мала віддати частину українських земель. Водночас С. Петлюра визнавав питання Східної Галичини внутрішньою справою Польщі, тим, фактично, перекреслив січневу 1919 р. угоду між УНР і ЗУНР про злуку.

Громадськість України й політичні партії з обуренням сприйняли угоду Петлюра-Пілсудський і виступили проти неї. ЦК Української партії соціалістів-революціонерів прийняв спеціальну постанову, в якій наголошувалося, що спроба С. Петлюри з допомогою Польщі відновити українську державність не відповідає інтересам українського трудового населення, веде за собою польську і російську контрреволюцію, порушує соборність українських земель. Члени Директорії також відмежувалися від укладеної угоди, визнавши її незаконною.

Коли поразка Денікіна стала невідворотною, уряд радянської Росії звернув увагу на Польщу. Було зроблено деякі пропозиції уряду Польщі щодо мирного розв'язання проблеми з визначенням кордонів. Москва начебто погодилася визнати демаркаційну лінію, що була сформована влітку 1919 р., як державний кордон. Водночас, починаючи з 1920 р., за наказом В. Леніна до Західного фронту з Уралу, Сибіру та Кавказу підтягувалися найміцніші підрозділи Червоної армії.

Напередодні невідворотної війни з Радянською Росією глава Польської держави Ю. Пілсудський вважав за необхідне врегулювати відносини з С. Петлюрою. Керуючись бажанням продовжити боротьбу за незалежну Україну, С. Петлюра прийняв польські умови. Варшавська угода була підписана у квітні 1920 р., за якою уряд Ю. Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Таке рішення мало символічне значення. Однак С.

Петлюра мав піти на реальні поступки після отримання згоди на встановлення кордонів вздовж території, вже окупованої військами Ю. Пілсудського.

25 квітня 1920 р. поляки розпочали наступ на 500- кілометровому фронті силами трьох армій, чисельність яких становила 150 тис. осіб. 15 тисяч вояків С. Петлюри просувалися разом з поляками і 6 травня вони зайняли Київ. Більшовицькі очільники спокійно сприйняли звістку про перші успіхи поляків, оскільки об'єктивно співвідношення сил було на користь Росії. Контрнаступ радянських військ, розпочатий 5 червня, невдовзі перетворився на широкий наступ під проводом Михайла Тухачевського. На чолі завойованої Польщі Москва планувала поставити маріонетковий уряд Фелікса Дзержинського. Наступ Червоної армії і відмова країн Антанти надати чергову допомогу Польщі змусили поляків визнати Декларацію про тимчасові східні кордони Польщі, за якою українській Східній Галичині надавалося право на самовизначення.

Небезпека втрати державницьких прав, завойованих у 1918 р., міцно об'єднала навколо польського уряду найширші верстви населення. Союзницька Франція також поспішила надати допомогу озброєнням та людськими ресурсами. Військам М. Тухачевського довелося зупинитися за 23 км від Варшави, врешті вони змушені були відступити під нищівним натиском поляків. За 10 днів їх було відкинуто за р. Буг. Наприкінці вересня фронт перемістився в район Житомира та Бердичева. Угода про перемир'я, що була підписана у жовтні, закріпила згоду радянської влади залишити Західну Україну та Західну Білорусь у межах кордонів Польщі.

Після відходу військ Ю. Пілсудського за р. Збруч армія С. Петлюри впродовж місяця вела бойові дії на Лівобережній Україні. 18 листопада 1920 р. війська С. Петлюри залишили прикордонний Волочиськ і відступили до Польщі. Однак залишки армії УНР продовжували на Правобережній Україні безнадійну боротьбу партизанськими методами. Після численних протестів наркома у міжнародних справах радянської Росії X. Раковського наприкінці 1921 р. польський уряд поклав їм край.

12 липня 1920 р. міністр закордонних справ Англії лорд Керзон запропонував Москві умови перемир'я, за якими кордон між Польщею і радянськими республіками встановлювався за так званою „лінією Керзона”, що загалом відповідало етнічному розселенню українців за виключенням стародавніх українських земель, за які свого часу воював князь Володимир Великий, – Холмщина, Підляшшя і Сянщина. 17 серпня у Мінську розпочалися переговори про перемир'я, які були зірвані зміною ситуації на фронтах. Відновивши переговори 21 вересня у Ризі, радянська сторона готова була віддати всі бажані поляками українські землі в обмін на відмову з боку Польщі визнання і підтримки уряду С. Петлюри. Запропонований польський проект кордону був прийнятий радянською стороною без заперечень. 18 березня 1921 р. мирний договір було підписано: в межах Польщі опинилися понад 162 тис. кВ км українських земель з населенням понад 11 млн осіб[8].

Однак, не минуло й двадцяти років, коли внаслідок наступу радянських військ у вересні 1939 р. українські території були повернуті СРСР. У листопаді 1939 р. Західна Україна увійшла до складу Української РСР. Кордон між СРСР і Німеччиною встановлювався відповідно „лінії Керзона”.

Висновки. Україна була суб'єктом міжнародних відносин у період Української революції (1917-1920 pp.) та відносної політичної самостійності УСРР (1918-1923 pp.), а після входження у 1922 р. до СРСР втратила і цей статус.

Основними умовами та факторами впливу міжнародної політики на вирішення „українського питання” на той час були: розчленування українських земель між кількома державами; формування в міжнародної громадськості уявлення щодо „меншовартості” української нації; знищення виявів прагнення незалежності та соборності України. Серед факторів міжнародного впливу: військовий – загарбання та перерозподіл українських земель; політико-демографічний – відсторонення українців від розв'язання власних проблем, штучне винищення українського населення тощо.

[1] Розміщувався на Хрещатику, де нині міська рада. Будинок не зберігся.

[2] Так називалося перше українське зовнішньополітичне відомство часів Центральної Ради.

[3] Олександр Якович Шульгін (1889-1960 pp.) очолював зовнішньополітичне відомство з 26 грудня 1917 р. по 22 січня 1918 р. Після відставки – посол УНР в Болгарії, делегат на Паризькій мирній конференції. За кордоном очолював Українське товариство прихильників Ліги Націй. Виступав проти прийняття СРСР до її складу. 1946 р. був обраний головою Українського академічного товариства в Парижі. Під час окупації Франції німецькими військами був заарештований. Помер і похований у США. У Києві на будинку по вул. Терещенківській, 9 вміщено пам'ятну дошку з барельєфом О. Шульгіна.

[4] 3 протоколу засідання Центральної Ради (фрагменти). Із збереженням орфографії оригіналу. – Л.Ч

[5] Боєчко В., Ганжа О., Захарчук Б. Кордони України: історична ретроспектива... – С. 21.

[6] Колишні землі Київської Русі, пізніше Молдовського князівства, У результаті військових дій Росії і Туреччини у 1812 р. територія між Дністром і Прутом увійшла до складу Росії.

[7] Лінія кордону була розроблена групою експертів за принципом: національна держава на національній території.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зовнішня політика Української Народної Республіки“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ без назви (2)

  • ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Київська Русь і світ

  • Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

  • Дипломатія Богдана Хмельницького

  • Зовнішньополітична діяльність українських гетьманів наприкінці XVII – XVIII ст.

  • Зовнішня політика Української Народної Республіки
  • УРСР в радянській зовнішній політиці

  • Об'єднання українських земель

  • Українсько-румунський кордон

  • Українська РСР в ООН

  • ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

  • Становлення зовнішньої політики України

  • Розподілення зовнішньополітичних функцій

  • ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ виклики

  • Проблемні питання відносин з Румунією

  • Ядерні гарантії Україні

  • Матеріальні і культурні втрати України

  • Закордонна власність

  • Захист прав українських громадян за кордоном

  • Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

  • Закордонні українці

  • Формування міжнародного іміджу України

  • ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

  • Українська громада в Угорщині

  • Взаємодія України з провідними країнами світу

  • Зовнішня політика України

  • Українці в Бельгії

  • Україна – Італійська Республіка

  • Італія є важливим партнером України в політичній сфері

  • Україна – Королівство Швеція

  • Торговельно-економічне співробітництво

  • США

  • Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

  • Україна – Республіка Казахстан (РК)

  • Республіка Таджикистан (РТ)

  • Киргизстан в політиці України

  • Співробітництво України з країнами Латинської Америки, АТР, Африки

  • УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ СВІТОВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

  • Інформація ОБСЄ

  • ООН (ОПМ)

  • Чорнобиль і світова спільнота

  • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

  • Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України

  • Твіннінг (Twinning)

  • Північноатлантичний Альянс (НАТО)

  • Міжнародні фінансові структури в політиці України

  • Ініціативи України. ГУАМ

  • Інші міжнародні організації пострадянського простору

  • У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

  • Шанхайська організація співробітництва (ШОС)