Нагадаємо заповідане Ярославом Мудрим синам: „Якщо будете у ненависті жити, у сварках та бійках, то самі загинете і загубите землю своїх батьків та дідів, котрі здобували її трудом своїм великим...”.
Зібрати всі київські землі з початком феодальних міжусобиць спробував князь Володимир Мономах (1113-1125 pp.). Це йому вдалося – дві третини всієї території перебували під його керівництвом: Київщина, Волинь, Поволжя, Турово-Пінська, Переяславська, Смоленська, Новгородська, Мінська землі. Одружений він був з англійською принцесою Гітою, свого сина одружив з дочкою шведського короля Христиною, а дочку Євфімію видав заміж за короля Угорщини Коломана. За час свого владарювання на київському великокнязівському престолі Володимир Мономах утвердив централізовану монархічну владу по всій давньоруській землі і на деякий час зупинив процес роздроблення Київської держави.
Наступний період історії Русі відзначається внутрішніми міжусобицями і чварами руських князів, війнами з половцями, боротьбою за Київський престол. За даними українського історика С. Томашівського між 1146 і 1246 pp. 24 князі 47 разів змінювали один одного на київському столі. Характерно, що тридцять п'ять князювань тривали менше ніж рік. Привертає увагу один з горезвісних прикладів наслідків тих чвар. Син Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський був посаджений батьком князювати у Вишгороді (нині місто Київської області), звідки втік до Суздальщини, прихопивши пограбовану вишгородську святиню – ікону Божої Матері. Згодом ікона потрапила до м. Володимира, а потім була вивезена до Москви, де й нині перебуває під назвою Володимирської. Захопивши Київ 8 березня 1169 р., військо Андрія Боголюбського варварськи пограбувало місто. Вояки три дні грабували не тільки жителів і доми, а й монастирі, церкви, храми Софійський і Десятинний, вкрали дорогоцінні ікони, різи, книжки, самі дзвони (за М. Карамзіним). Половці, скориставшись міжусобицею, також доклали рук до пограбування руських земель.
Київ поступово втрачав свою велич. За цей час відбувся розпад Київської держави на окремі землі. Принцип сепаратизму переміг прагнення творити єдину державу з централізованою владою. Київська Русь розпалася на Галичину, Чернігівщину, Переяславщину, Волинську і Турово-Пінську землі.
Драматичним епізодом у боротьбі Русі зі степом стало перше зіткнення з монголами у травні 1223 р. На р. Калці поблизу Маріуполя відбулася велика битва, в якій перемогло монгольське військо. На з'їзді руських князів у Києві, до яких звернулися половці по допомогу у протистоянні монголам, вирішили виступити проти нападників, хоча монгольські посли попереджали не робити цього, оскільки „ми вашої землі не зайняли, ні городів, ані сіл ваших і не прийшли до вас, а прийшли з божого попусту на своїх рабів і конюхів, поганих половців! Ви візьміть мир з нами і як вони побіжать до вас, то ви їх бийте й забирайте їхнє майно, бо ми чули, що вони вам багато зла наробили, за се ми їх б'ємо”. Однак, руські князі побили послів і виступили в похід. У боротьбі з основною монгольською силою, внаслідок неузгоджених дій, вони зазнали нищівної поразки.
1239 р. монголи знову прийшли в Україну, захопили Переяслав, Чернігів, 6 грудня 1240 р. після жорстокої облоги ворог захопив і пограбував Київ, який відчайдушно боронився на чолі з воєводою Дмитром, поставленим Данилом Галицьким. За деякими переказами місто трималося 10 тижнів і чотири дні. Тисячі киян загинули у нерівній боротьбі. Майже всі житлові й господарські споруди, палаци й собори Києва перетворилися на згарища. З-понад 40 мурованих храмів, що мав Київ до монгольської навали, залишилося та і то дуже пошкодженими, якихось 5-6. З-понад 8 тис. дворів, за словами Плано Карпіні, збереглися близько 200. Отже, мешканців матері міст руських зменшилося зі 50-60 до двох тисяч.
Бату хан (Батий) пішов далі – в Європу. Зруйнував Польщу, розгромив прусських хрестоносців, чеських і моравських рицарів. У Європі почалася паніка. Татари розбили угорську армію, вступили в Хорватію і зруйнували Загреб, спустошили сербські та болгарські землі. Рух монгольських орд припинився 1242 р., коли Батий, отримавши повідомлення про смерть великого хана, повернувся до Азії. На поневолених землях встановилося принизливе панування ординських ханів. Хоча влада князів зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом – грамотою-дозволом на володіння землями – в обмін на визнання своєї зверхності та зобов'язання надавати йому військо й сплачувати данину. За свідченням джерел, монголи вимагали від усього населення сплати десятої частини – як продуктами та майном, так і власне людьми, які потрапляли у рабство.
Послаблення Києва, еміграція князівської верхівки та церковної ієрархії до Суздальщини негативно позначилося на культурному житті міста. Аналогічна ситуація була на Чернігівщині.
Золотоординські правителі постійно втручалися у внутрішні справи князівств, роздмухували усобиці між князями, не зупиняючись і перед знищенням князів, що прибували до ординської столиці. Так, коли князь Михайло Всеволодович чернігівський зробив спробу утвердитися в Києві, йому довелося звернутися до хана по ярлик – дозвіл на князівство. Літописець сповіщає, що князь Михайло вирушив в Орду за ханським ярликом, де 20 вересня 1246 р. за відмову виконати язичницькі обряди за наказом Батия був страчений. У 1243 р. першим із князів визнав зверхність монголів та дістав ярлик на міста Київ і Владимир Ярослав Всеволодович. Проте до зруйнованого Києва князь не поїхав, а послав туди намісника. Після смерті князя Ярослава Всеволодовича право на Київ і всю Руську землю отримав його син Олександр (Нєвський), який не був зацікавлений жити у Києві і повернувся до Новгорода. Київ і вся Україна аж до XVI ст. не цікавлять північних князів.
Уявлення про Київську Русь буде неповним, якщо не згадати про високий рівень господарського життя країни. Тут було розвинуте землеробство, скотарство і ремісництво: у різних джерелах описані 64 різновиди ремесел. Розвивалися деревообробна справа, гончарство, металургія, ювелірне мистецтво та ін. Виробляли різноманітну зброю: стріли, списи, щити, мечі, сокири, іноді з інкрустацією золотом, а також кольчуги, шоломи тощо. Серед золотарських робіт відомі витончені дорогоцінні прикраси з перегородною емаллю, секрет виготовлення яких знали крім київських лише візантійські та грузинські майстри.
Широко розвивалася внутрішня і зовнішні торгівля. Розташована на торговельному шляху з варяг у греки Русь мала сотні торговельних зв'язків з провідними європейськими містами Західної Європи, на шляхах діяли митниці. Активна торгівля відбувалася не тільки з державами-сусідами, а й із Скандинавією, Францією, німецькими землями.
На Русі були розвинені писемність, навчання грамоті, арифметиці тощо. Про це свідчать написи на стінах храмів – графіті. Переписувалися і перекладалися книжки. Відомі літературні твори того часу: „Поученіє дітям” Володимира Мономаха, „Житіє і хождєніє Данила, руськія землі ігумена до Святої Землі”. Збереглися тогочасні літописи Нестора, ченця Києво-Печерського монастиря „Повість временних літ” (1113 р.), Київський літопис з Видубицького монастиря, Галицько-Волинський літопис, який охоплює події з 1205 р. Існувало і законодавство, основні критерії якого викладені в „Руській правді” Ярослава Мудрого.
Збереглися докази про значно високий рівень української культури і права порівняно з європейським: у справі берегового (морського) права, дипломатії. Широкий спектр питань висвітлено і в договорах Руси з Візантією, угодах галицьких князів з Прусським орденом хрестоносців тощо. Високий рівень розвитку архітектури, малярства, різблення підтверджують дотепер храми тих часів, фрески, ікони, книги.
Отже, на величезних просторах від Карпат до Дінця впродовж п'яти століть розвивалася могутня, заможна держава, з високою культурою, в якій впливи Заходу та Сходу об'єднуючись, трансформувалися в горнилі власної творчості. Київська Русь – видатна епоха в історії української державності. Це зоря, що розпочала добу звершень величного українського народу, взірець могутності людського духу, творчості, здобутків. Ця держава була тісно пов'язана всіма своїми інтересами із Заходом, входила в життя Західної Європи як рівноправний її учасник, як її складова.
[1] „Літопис руський” – літописне зведення, створене на початку XIV ст. Його складові частини – Повість временних літ, Київський літопис і Галицько- Волинський літопис.
[2] Ярослав Мудрий (978–20.02.1054 pp.). З роду Рюриковичів. У святому хрещенні Георгій. Батько: Володимир Святославич Великий (Володимир Красне Сонечко), Великий князь Київський. Мати: Рогніда Рогволодівна, княгиня Полоцька. У 987-1010 pp. – князь Ростовський. 1010-1036 pp. – князь Новгородський. 1016-1018 та 1019-1054 pp. – Великий князь Київський.
[3] Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – К., 1978. – С.91-92.
Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Київська Русь і світ“ на сторінці 3. Приємного читання.
