Нові незалежні держави (ННД) в політиці України

Зовнішня політика України

У 2005 р. договірно-правова основа українсько-білоруських відносин становила близько 205 угод і домовленостей. Серед них найважливіші – з питань торгово-економічного співробітництва, в галузях зв'язку та транспортного сполучення, військово-технічної та консульської взаємодії, яка включає врегулювання безвізового в'їзду громадян і перетину кордону. Певний інтерес являє і платіжна угода між національними банками України і Білорусі, яка дозволяла паралельно проводити розрахунки в безготівкових білоруських рублях та тодішніх українських карбованцях і вільно конвертованій валюті. Країни підписали також Договір між Україною та Республікою Білорусь про передачу осіб, засуджених до позбавлення волі, для подальшого відбування покарання (червень 2009 р.), а також міжурядову Угоду про безвізові поїздки громадян. Положення Угоди закріплюють, зокрема, право громадян в'їжджати, виїжджати, прямувати транзитом і перебувати на території держави іншої Сторони без віз і перебувати на території іншої Сторони до 90 днів протягом 180 днів з дати першого в'їзду. Позитивним моментом для громадян України є те, що угодою передбачається подовження терміну перебування на території Республіки Білорусь до 30-ти днів без реєстрації.

З 10 квітня 1996 р. розпочала роботу спільна Міжурядова українсько-білоруська комісія з питань торгово-економічного співробітництва. Важливість українсько-білоруської співпраці простежується у зв'язку зі спільними проблемами, пов'язаними з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Сторони регулярно обговорюють питання двостороннього співробітництва з охорони довкілля, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Так, у серпні 2009 р. виробили план спільних дій щодо упередження негативного впливу господарської діяльності на природне середовище Полісся. Особливу увагу приділяють проблемам регіону Західного Полісся, збереженню єдиної екосистеми унікальних Шацьких озер тощо.

Традиційно відбуваються зустрічі президентів, глав урядів, міністрів закордонних справ. Найактивніше сторони співпрацюють в рамках двосторонньої Міжурядової українсько-білоруської змішаної комісії з питань торговельно-економічного співробітництва, а також в СНД. Не зважаючи на членство Білорусі у Митному союзі РФ, Казахстану і Білорусі з 2010 р., обсяги двосторонньої з Україною співпраці неухильно зростали. Товарообіг між Україною та РБ за підсумками січня-жовтня 2011 р. в порівнянні з відповідним періодом 2010 р. збільшився на 38,5 %, склавши 5,01 млрд. дол. За три квартали 2014 р. товарооборот з РБ склав 4,6 млрд. дол. і збільшився порівняно з аналогічним періодом минулого року на 32,69 млн дол. або 0,72 %.

Зміцнення торгово-економічного співробітництва забезпечено за рахунок збереження наявних і створення нових виробництв, розвитку коопераційних зв'язків, розширення міжрегіонального та прикордонного співробітництва, запровадження нової форми взаємодії – поставок техніки на умовах довгострокового лізингу тощо. Зокрема, позитивно вплинуло на стан взаємної торгівлі виконання заходів Плану спільних дій з реалізації пріоритетних напрямів українсько-білоруського співробітництва, сформованих за підсумками зустрічі Президентів України та РБ 29 квітня 2010 р. у м. Мінську, а також Плану спільних заходів щодо розвитку торговельно- економічного співробітництва на 2011 рік, підписаного 27 грудня 2010 р. у Києві, рішень попередніх 18-го та 19-го засідань Комісії.

Негативним чинником, що впливає на двосторонні зв'язки, є нестабільність торгово-економічного співробітництва, що зумовлено приєднанням Республіки Білорусь до Митного союзу, а також створенням Співтовариства Білорусі і Росії (8 грудня 1996 р.), пізніше перетвореного на Союзну державу РФ і РБ (1999 р.).

Водночас було б необ'єктивним не згадати про спроби України залучити білоруську сторону до активної співпраці. Під час

Будапештського саміту ОБСЄ (5 грудня 1994 р.) відбулася тристороння зустріч України, Білорусі і Польщі. Географічним сусідам, передусім Білорусі, пропонувалося поглибити відносини у площині зміцнення регіональної і європейської безпеки, надати допомогу у просуванні Білорусі до співпраці з ЄС і НАТО, проведенні економічних реформ тощо. Однак ці кроки виявилися недостатньо наполегливими і не привели до відчутного результату. Не зважаючи на складнощі двосторонніх відносин, українська держава сприяє виходу Білорусі з міжнародної ізоляції, позитивному іміджу сусіда в ООН, ОБСЄ, інших організаціях. Разом із представниками Польщі й Литви Україна ініціювала в Раді Європи заяву постійних представників щодо необхідності підтримувати контакти і політичний діалог із владними установами республіки, що сприятиме виконанню програм співробітництва з Білоруссю.

Відносини України з Республікою Білорусь розвиваються нерівномірно і складаються ситуативно: їхню суть і характер визначає процес просування Білорусі до створення союзної держави з РФ, участь у Митному союзі, а також глибока залежність білоруської економіки від Росії. Водночас, позиція керівництва РБ в російсько-українському протистоянні, зокрема, щодо загарбання Росією АРК, а також у питаннях, пов'язаних з експортом українських товарів до країн МС, свідчить про подвійні стандарти в політиці білоруського керівництва, яке не завжди безостережно йде у фарватері політики РФ.

Україна і Молдова є надійними партнерами у захисті суверенітету і неподільності своїх територій, у просуванні шляхом європейської інтеграції. Країни на всіх рівнях спільно проробляють варіанти протистояння новим викликам, що постали. Під час офіційного візиту в Молдову 20 листопада 2014 р. Президент України Петро Порошенко провів переговори з президентами Молдови Ніколае Тимофті і Польщі Броніславом Коморовським про євроінтеграційні задачі країн – учасниць Східного партнерства. ЗО вересня 2014 р. Міністр закордонних справ України Павло Клімкін і Віце-прем'єр-міністр Республіки Молдова Еуджен Карпов обговорили подальший розвиток співпраці з вирішення актуальних питань двостороннього співробітництва, а також взаємодії України та Молдови в сфері регіональної безпеки, зокрема демаркації спільного кордону. Окрема увага була приділена активізації практичної співпраці в контексті протистояння новим викликам та загрозам. Зокрема, було обговорено ситуацію в регіоні, а також підкреслено необхідність продовження переговорного процесу з придністровського врегулювання у форматі „5+2” (Республіка Молдова, Придністровська Молдовська Республіка (ПМР), Україна, ЄС, США, Росія).

27 грудня 1991 р. Молдова визнала незалежну Україну. Україна і Молдова встановили дипломатичні відносини 10 березня 1992 р. Посольство України в Республіці Молдова (березень 1993 р.) та Посольство Республіки Молдова в Україні (липень 1993 р.) розпочали свою роботу, що сприяло налагодженню тісних контактів, розвитку добросусідських зв'язків, партнерства та взаємодопомоги. Питання про дипломатичні представництва, співпрацю в галузі інформації між зовнішньополітичними відомствами обох країн, про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах тощо були врегульовані внаслідок досягнення порозуміння з молдовською стороною на початку 1995 р. під час візиту до Молдови міністра закордонних справ України.

Країни є сталими партнерами і мають досить розгалужені двосторонні зв'язки. Це зумовлено багатьма чинниками, зокрема спільним кордоном, взаємозалежністю економік, наявністю значної кількості українців у Молдові[6] – понад 600 тис. осіб за офіційними даними і понад 250 тис. молдован в Україні, які проживають в Одеській, Закарпатській і Чернівецькій областях тощо.

Співпраця України й Молдови охоплює низку питань загальноєвропейського спрямування, а саме: запровадження спільного прикордонного та митного контролю із створенням необхідної інфраструктури, процес демаркації державних кордонів, двостороннє співробітництво тощо. Це та інше обговорюється в рамках тристоронніх консультацій з питань прикордонного та митного співробітництва: Україна–Європейський Союз–Республіка Молдова. Одним із важливих питань було надання ЄС фінансової та технічної допомоги для потреб завершення демаркації українсько-молдовського кордону та облаштування інфраструктури для здійснення спільного прикордонного й митного контролю.

Співпраця країн спирається на розгалужену договірну базу. Тільки в березні 1993 р. у Кишинеу були підписані 24 міжурядові угоди з питань торгово-економічного та науково-технічного співробітництва. Водночас міждержавний Договір про добросусідство, дружбу та співробітництво, підписаний 23 жовтня 1992 р., був ратифікований тільки у 1996 р. Причиною зволікання з визнанням важливого документу за молдовською позицією виявилося нерозв'язання територіального питання: йшлося про відрізок кордону, який молдовська сторона вважала спірним. Врешті Україна передала у довгострокову оренду Республіці Молдова кілька десятків кілометрів власної території в районі місцевості Джурджулешти. Отже, Україна надала Молдові можливість розв'язати геостратегічні та економічні питання – отримати вихід до моря, стати морською державою.

Збільшувалися обсяги торгівлі з Молдовою: якщо у 1995 р. експорт в країну становив 144,8, а імпорт – 45,1 млн дол., то у 2005 р., відповідно 679 млн і 84,1 млн дол. За 2013 р. зовнішньоторговельний оборот товарами і послугами між Україною і Молдовою досяг 1109,0 млн дол.: порівняно з 2012 р. скоротився на 5,2%.

Молдова вирішує політичні та економічні завдання, які за своєю проблемністю схожі з українськими. Так, у країні відбувається подолання економічної кризи, боротьба з інфляцією, молдовський лей (грошова одиниця) став конвертованим і стабільним. Міжнародні фінансові структури надають Молдові фінансову та технічну допомогу. Значні преференції в економічній співпраці

Молдови надала сусідня Румунія. З цією країною жваво розвивається торговельний обмін, який щорічно зростає.

Придністровська проблема є складовою питання цілісності країни. Нагадаємо, що на території Молдови виникли Гагаузька Республіка 19 серпня 1990 р. та Придністровська Молдовська Республіка (ПМР) 02 вересня 1990 р. Новоутворені формування ведуть наполегливу боротьбу за свою автономію. Конституція держави, яка набула чинності 27 серпня 1994 р., проголосила Молдову суверенною та неподільною державою. Водночас населеним пунктам Лівобережжя Дністра і півдня країни може надаватися особливий статус автономії, форми та умови якої визначаються окремими законами. Таким чином створено конституційні основи для політичного врегулювання конфліктів, пов'язаних із виникненням на території Молдови самопроголошених Гагаузької Республіки та ПМР. Ці територіальні автономії мають право на самовизначення у разі зміни державного статусу Молдови, наприклад у разі приєднання її до Румунії.

Серед інших проблем, які можуть спричинити нестабільність у регіоні, – отримання подвійного громадянства (в цьому процесі активну позицію займають Росія і Румунія). Складнощі виникли у зв'язку з тим, що Росія свого часу ініціювала введення спрощеної процедури набуття громадянства мешканцями ПМР. 01 листопада 2002 р. парламент Молдови прийняв поправки до Конституції, якими також передбачається можливість отримання подвійного громадянства у тому числі і румунського. Порівняно значне зростання кількості іноземних громадян є також загрозою стабільності й цілісності країни.

Після громадянської війни початку 1990-х років Молдови з Придністровською Республікою, у результаті якої загинули десятки мирних жителів, Україна долучилася до миротворчого процесу, намагаючись захистити права українського населення. Незважаючи на привабливість миротворчої функції у придністровському врегулюванні, українська сторона з певною обережністю ставиться до спроб втягнути Україну у конфлікт як лобіста інтересів однієї зі сторін. Однак наша держава відповідно до своїх зобов'язань за Гельсінкським документом і нормами міжнародного права зайняла принципову позицію безумовного поважання територіальної цілісності й суверенітету Республіки Молдова. Позиція України полягає в тому, що політичне врегулювання конфлікту має передбачити надання Придністров'ю адміністративно- територіальної автономії у складі РМ. Населенню Придністров'я має бути гарантована можливість вирішення своєї долі шляхом демократичного волевиявлення в разі зміни міжнародно-правового статусу Республіки Молдова.

У пошуках шляхів придністровського врегулювання Молдова вдалася до розширеної міжнародної допомоги, залучивши поза Україною спостерігачів з ОБСЄ і Росії. Одним із перших документів з врегулювання придністровської проблеми став „Меморандум про основи нормалізації відносин між Республікою Молдова і Придністров'ям”, підписаний 08 травня 1997 р. президентом Молдови і главою адміністрації Придністров'я. Під Меморандумом як посередники в переговорному процесі поставили свої підписи президенти України і Росії, а також чинний голова ОБСЄ. З–4 липня 1997 р. (м. Ізмаїл) Президенти України, Румунії і Молдови домовилися про тристороннє співробітництво в політичній, торговельно-економічній та гуманітарній сферах, що становлять взаємний інтерес і потребують спільного вирішення. Підписали, зокрема, Заяву про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, Протокол про співпрацю між урядами та ін. Українська сторона підтримала проект про створення вільної економічної зони в районі Рені–Джурджулешти–Галац та про формування єврорегіонів „Нижній Дунай” і „Верхній Прут”. Саме в цих документах окреслився обраний країнами шлях на інтеграцію в європейські структури та зміцнення політичного і економічного співробітництва з Європейським Союзом. Планам не судилося реалізуватися, погіршилася ситуація і навколо придністровського конфлікту, який зайшов у глухий кут. Особливе занепокоєння у цьому зв'язку викликали проблеми з присутністю в Придністров'ї колишньої 14- ої армії РФ та необхідність її виведення транзитом через Україну.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Нові незалежні держави (ННД) в політиці України“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ без назви (2)

  • ВИТОКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Київська Русь і світ

  • Міжнародні відносини Галицько-Волинської держави

  • Дипломатія Богдана Хмельницького

  • Зовнішньополітична діяльність українських гетьманів наприкінці XVII – XVIII ст.

  • Зовнішня політика Української Народної Республіки

  • УРСР в радянській зовнішній політиці

  • Об'єднання українських земель

  • Українсько-румунський кордон

  • Українська РСР в ООН

  • ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

  • Становлення зовнішньої політики України

  • Розподілення зовнішньополітичних функцій

  • ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ виклики

  • Проблемні питання відносин з Румунією

  • Ядерні гарантії Україні

  • Матеріальні і культурні втрати України

  • Закордонна власність

  • Захист прав українських громадян за кордоном

  • Політика захисту співвітчизників РФ за кордоном і позиція України

  • Закордонні українці

  • Формування міжнародного іміджу України

  • ДВОСТОРОННІ ВІДНОСИНИ

  • Українська громада в Угорщині

  • Взаємодія України з провідними країнами світу

  • Зовнішня політика України

  • Українці в Бельгії

  • Україна – Італійська Республіка

  • Італія є важливим партнером України в політичній сфері

  • Україна – Королівство Швеція

  • Торговельно-економічне співробітництво

  • США

  • Нові незалежні держави (ННД) в політиці України
  • Україна – Республіка Казахстан (РК)

  • Республіка Таджикистан (РТ)

  • Киргизстан в політиці України

  • Співробітництво України з країнами Латинської Америки, АТР, Африки

  • УКРАЇНА В МІЖНАРОДНИХ СВІТОВИХ І РЕГІОНАЛЬНИХ ОРГАНІЗАЦІЯХ

  • Інформація ОБСЄ

  • ООН (ОПМ)

  • Чорнобиль і світова спільнота

  • Організація з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ)

  • Регіональні, трансрегіональні та субрегіональні формування в політиці України

  • Твіннінг (Twinning)

  • Північноатлантичний Альянс (НАТО)

  • Міжнародні фінансові структури в політиці України

  • Ініціативи України. ГУАМ

  • Інші міжнародні організації пострадянського простору

  • У листопаді 2007 р. – квітні 2008 р. Україна головувала в ОЧЕС

  • Шанхайська організація співробітництва (ШОС)