• оновлення зовнішньої політики і політики безпеки України відповідно до сучасних загроз і викликів;
• реформування державних органів у сфері національної безпеки та оборони, яке б відповідало європейській спрямованості України;
• утвердження України як донора регіональної стабільності та безпеки, включаючи активізацію міжнародного співробітництва з врегулювання конфліктів і підтримки миру;
• відповідальність за мир і безпеку Європейського регіону.
Розбудова відносин із західноєвропейськими державами має сприяти створенню умов для відновлення політичних, економічних, культурних, духовних та інших зв'язків України. Географічно близькі держави і деякі прикордонні країни переважно є стратегічними партнерами, що сприяє утвердженню України як впливової європейської держави.
Регіональне співробітництво розглядається в межах Організації з безпеки і співробітництва у Європі (ОБСЄ), участі в програмі ЄЄ "Східне партнерство", Раді Північноатлантичного співробітництва та Північноатлантичної асамблеї НАТО, розвитку контактів з Радою Європи (РЄ) та іншими європейськими організаціями. До субрегіонального напряму належить Чорноморське економічне співробітництво в межах утвореної організації – ОЧЕС та участь у Дунайській комісії, широкі контакти на Середземноморському напрямі, курс на співробітництво в межах Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ), тісні контакти з Вишеградською групою, Північною Радою і Радою держав Балтійського моря, співробітництво у межах Єврорегіонів тощо.
Європейський напрям є одним з пріоритетів зовнішньої політики України, реалізація якого має забезпечити національну безпеку держави. Указом Президента України від 11 червня 1998 р. затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу. У документі визначено основні напрями співробітництва України з ЄС – організацією, яка в процесі свого розвитку досягла високого рівня політичної інтеграції, уніфікації права, економічного співробітництва, соціального забезпечення та культурного розвитку.
У Законі України „Про основи національної безпеки України” (17 червня 2003 р.) виокремлено головні завдання держави у зовнішньополітичній сфері, а саме: створення сприятливих умов для прогресивного економічного й соціального розвитку України; запобігання втручанню у внутрішні справи України і відвернення посягань на її суверенітет і територіальну цілісність з боку інших держав; участь у міжнародній миротворчій діяльності під егідою ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій у сфері безпеки; участь у заходах щодо боротьби з міжнародними організованими злочинними угрупованнями та міжнародним тероризмом; протидія поширенню ядерної та іншої зброї масового знищення тощо. В Законі України „Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" (20 липня 2010 р.) йдеться про забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір[2].
[1] До російської агресії і загарбання Криму Україна трактувала Співдружність як механізм багатосторонніх консультацій і переговорів, що доповнює процес формування якісно нових повномасштабних двосторонніх відносин між державами-учасницями і має на меті сприяти розв'язанню проблем, які постали після розпаду СРСР. Україна обстоює позицію збалансованості господарської діяльності в межах СНД, розбудову відносин на засадах міжнародного права.
[2] Постанова Верховної Ради України від 2 липня 1993 р. „Про основні напрями зовнішньої політики України” за цим Законом втратила чинність.
Становлення зовнішньої політики України
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Зовнішня політика України» автора Чекаленко Л.Д. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
