Розділ 1 Становлення та розвиток політичних знань

Політологія: наука про політику

Середні віки — період спаду в історії політичних і соціальних вчень в порівнянні з античністю. Переміщення центру ваги в суспільній свідомості від держави до церкви, прагнення значної частини суспільної свідомості до потойбічних, позаземних ідеалів, панування догматичного мислення, суворе орієнтування на тексти Святого Письма і канони церкви — все це різко звужувало тематику і зміст політичних і соціальних доктрин. Та і в період Середньовіччя політико-правова ідеологія і вчення далекі від застою. Проблеми співвідносин церкви і держави, що вийшли на передній край, неминуче породжували суперечки про суть, мету і завдання держави, про її відмінність від церкви та ін., логічно це вело до формування і реалізації проблем державного суверенітету. Суперечки про співвідносини церкви та держави супроводжувались також виявленням відмінностей між власне політикою, політичними відносинами, правом як сферою державної діяльності та законами совісті, віри і моралі, звернутими у внутрішній світ людини. У радикальних теоріях Середньовіччя уже проголошувалась свобода совісті та невтручання церкви в справи держави. Та у Середньовіччі ще мало зроблено для розвитку ідей свободи і рівності людей, справедливості. Суспільства країн Західної Європи будувались як монархічно-церковні та станові ієрархії. Демократичні і революційні тенденції раннього християнства знайшли розвиток у ряді єретичних рухів середніх віків. Радикальні єресі обґрунтовували рівність людей перед законом та їх право брати участь в реалізації не тільки церковних, але й державних справ.


3. Проблеми теорії політики в епоху Відродження


У соціально-економічному житті Західної Європи, починаючи з XIV ст. в Італії, а з XV ст. в інших країнах стався цілий ряд змін, що знаменували початок історичної епохи, названої Відродженням. Розклад феодалізму, поява і розвиток капіталістичних виробничих відносин обумовили вихід на нові рубежі політичної думки. Замість одностороннього, однозначного релігійного пояснення держави, політики і права тоді висуваються концепції, в основі яких положення про природний характер людини, її земні інтереси та потреби. Поворот до людини та її культури, що вивільнялася від диктату релігії, політики і в сфері політичних теорій. Майже водночас з великим відкриттям Коперника істинної, дійсної Сонячної системи, відкрито також і закон тяжіння держав, центр ваги знайдено, але уже Макіавеллі, Кампанелла, а згодом Гоббс, Спіноза, Гуго Гроцій аж до Руссо, Фіхте і Гегеля розглядають державу як природне утворення і виводять її природні закони з розуму і досвіду, а не з теології. Нові концепції держави випливали з інших передумов, аніж у Стародавньому світі та в середні віки. У соціально-політичних теоріях епохи Відродження центральне місце займає ідеологія централізованої держави. I не випадково. Тому що тоді настав період пробудження європейських націй. Передовим мислителям ставало ясно, що тільки сильна централізована держава може подолати внутрішню роздрібненість, а також відстояти національний суверенітет у боротьбі проти католицького універсалізму. Феодально-кріпосницькі відносини перетворюються в пута для дальшого розвитку продуктивних сил, що розбиваються буржуазними революціями.

Своєрідність політичної думки епохи Відродження

Синтезом спадщини двох джерел — античності і Середньовіччя стала оригінальна культура, філософія, соціально-політична думка епохи Відродження (Ренессанса). У культурі політичної думки античної цивілізації мислителі епохи Відродження і Реформації черпали ідеї та концепції, що забезпечували дальший розвиток суспільства, прогрес. Тоді ж до суспільно-політичних систем Платона, Арістотеля, Ціцерона проявлявся особливий інтерес. Це пояснюється прагненням мислителів використати їх концепції держави і права, політичні та естетичні погляди з метою впровадження в практику для задоволення політичних та ідейних запитів Відродження. На зміну теократичному мисленню приходить система світогляду в центрі якої стоїть людина з її потребами і прагненнями. Гуманістичне, ренесансне розуміння світу передбачало антимістичне, вільне його сприйняття, визнавало гармонію фізичного і духовного в людині, вимагало повноти чуттєвого і раціонального життя, висувало на передній край особу, її гідність і честь.

Ще в XIII ст. в Італії виникає і поширюється в Західній Європі гуманізм — підхід до суспільства, що утверджує гідність і цінність людини, її право на вільний розвиток, наголошує на людяності відносин між людьми. Італія — перша в Європі стала на шлях розвитку капіталістичних відносин, а буржуазія, яка тоді народжувалась, формувалась, вимагала усунення феодалізму, ієрархічної залежності одного соціального ладу від іншого, принципово іншого, відмінного від церковно-схоластичного тлумачення, прагнула простору для вільних дій і розвитку, прагнула вирішити питання про природу людини, принципи побудови людських відносин. Якщо релігія розглядала людину як істоту, насамперед, духовну, причому в духовності основним вважалась віра, то гуманістичний напрям наголошує на чуттєвих потребах людини і вимагає їх здійснення в існуючому світі, віддаючи переваги визнанню зверхності розуму над вірою. Великі гуманісти епохи Відродження Данте, Петрарка, Бокаччо, Пізано, Леонардо да Вінчі, Еразм Роттердамський, Ульріх фон Гуттен, Сервантес, Томас Мор, Томмазо Кампанелла і багато інших відмовляються визнати гріховну тілесну природу людини. Людські потреби вважались природними. Гуманісти визнавали ненормальними і неприродними проповідувані церквою зречення, відчуженість від чуттєвості, теїзм, тобто існування особистого бога як надприродної істоти, що має розум та волю і таємно впливає на матеріальні і духовні процеси, на особисте і суспільне життя людей. Якщо людині його чуттєві потреби дані самою природою, то, мабуть, вони однакові у всіх і служать основою для різних відносин. Усі люди народжуються однаковими і потребують рівності та справедливості у реальному житті. Визнання особистої гідності кожної людини, незалежно від походження і суспільного становища, спрямовано проти феодально-станової нерівності. Епоха Відродження створила ґрунт для виховання освічених, високоморальних, культурних особистостей, піднесення на новий культурний рівень суспільних відносин, трансформації їх в нове гуманне і розумне суспільство.

Генератором ідей Відродження виступають прогресивні мислителі, діяльність яких забезпечувала задоволення замовлення на нові соціальні та політичні ідеї. Із знань стародавніх греків і римлян, вавілонян і китайців, індусів і арабів передові мислителі-гуманісти брали міркування про державу як загальну, спільну справу народів, продовжували і розвивали традиції античних філософів і політиків, вважали, що доля людини визначається не її знатним походженням, званням, конфесійним статусом, а винятково її активністю, благородством, добропорядністю, чесністю, мудрістю, доблестю. Безкорисливе служіння спільній справі, громадянський обов’язок — ось що головне, зокрема у поведінці людини в суспільстві. Відновлювалась стародавня концепція суспільного договору, що пояснювала причини виникнення держави, законність державної влади. Величезні соціально-економічні зміни, що відбувалися в епоху Відродження знайшли своє відображення у багатьох соціально-політичних концепціях. Для концепцій характерне розуміння суспільства як суми ізольованих індивідів, що відображало індивідуалізм буржуазії. У нових тлумаченнях державної влади, як зовсім незалежної від релігійної санкції та церковного авторитету, відображався факт становлення і зміцнення національних держав. В епоху Відродження з’являються й утопічні вчення, в яких на основі «священного Письма» висувалась вимога усуспільнення власності, робились перші спроби намалювати картину комуністичного суспільного ладу, що мала утопічний характер. Однією з заслуг мислителів епохи Відродження є розчистка суспільно-політичної думки від теократичних теорій держави і права, схоластики та ін., підготовка ґрунту політико-правового світогляду.

Ідеї епохи Реформації

У кінці XV — першій половині XVI ст. важливим поштовхом у розвитку соціально-політичної думки стали ідеї протестантизму: лютеранства, кальвінізму — ідеї епохи Реформації — періоду широкого антифеодального і антикатолицького руху в Європі. Виникнення на початку XVI ст. Реформації пояснюється політичною обстановкою, що склалася в Німеччині. Тоді, коли Англія, Франція, Іспанія та деякі інші країни Європи перетворені в централізовані держави, Німеччина залишилась роздрібненою територіально і політично. За гучною назвою Священна Римська імперія німецької нації приховувалося політично нестійке об’єднання феодальних князівств з верховною владою імператора з династії Габсбургів. Влада імператора над князями базувалась на особистій залежності і по суті вважалась номінальною. Великі князівства перетворювались в централізовані монархії. Посилювалось феодальне гноблення, створюючи вкрай небезпечну ситуацію. Загострювались суперечності між феодалами, промисловцями і купцями, духовними і світськими, дворянством і князями. Ріс рух селян проти феодальних землевласників. Дедалі ширше стають соціальні конфлікти, що часто набирає релігійну забарвленість. Реформація — перша, ще незріла буржуазна революція в історії людства; буржуазія в союзі з частиною дворянства виступила проти панівної католицької церкви. Реформація почалась у Німеччині, охопила ряд європейських країн і привела до розриву, відлучення від католицької системи Англії, Шотландії, Данії, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії, частково Німеччини, Чехії, Угорщини та ін.

Мислителі Реформації надавали значну увагу проблемам соціально-політичного устрою держави. Мартін Лютер і його сучасники не знали поняття держава у розумінні республіка тощо, і користувались поняттям влада. Основу доктрин Мартіна Лютера становило вчення про два світи — духовний і земний, де водночас живе і від влади яких залежить людина. Заперечувалась роль церкви і духовенства як посередників між людиною і Богом. Порятунок людини залежить не від здійснення добрих справ: таїнств, обрядів, а від щирості її віри. Земна влада має на меті не допустити коєння гріхів, протидіяти цьому за допомогою насилля злим задумам. Мартін Лютер твердив: якби люди були доброчесні, то не треба було б встановлювати владу і створювати державу. Та цього немає і люди мають підкорятися владі. В протилежність поміркованому реформаторству Томас Мюнцер рішуче виступав не тільки проти католицизму, але й проти всього християнства і феодалізму. Основне завдання Реформації Томас Мюнцер бачив не стільки в оновленні церкви та її вчення, скільки в удосконаленні соціально-економічного перевороту силами селян і міської бідноти, встановленні такого соціального порядку, за якого жоден християнин не мав би приватної власності, відсутнє насилля тощо. Всі люди рівні перед Богом і всі мають бути рівними між собою на Землі.


4. Політичні вчення в XVI—XVII ст.


Вчення Нікколо Макіавеллі. Макіавеллізм

В епоху Відродження і Реформації та пізніше, в Європі водночас з поширенням гуманізму і появою різних демократичних рухів, народжуються нові політичні вчення. XVI ст. характеризується глибокою кризою, початком кінця гуманізму Відродження. Мрії гуманістів про швидке пришестя «золотого віку» зімкнулись з реальністю постійних війн, контрреформацією, зміцненням централізованої феодальної влади, експансією іноземних нашесть. Процес розпаду феодалізму не припинився. Тоді одним з видатних представників політичної думки виступає ідеолог буржуазії італійський філософ Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469—1527 рр.). Народився Нікколо Макіавеллі в бідній аристократичній сім’ї у Флоренції. Постійно і цілеспрямовано займався самоосвітою і, за твердженнями сучасників, став блискуче освіченою людиною. Макіавеллі прекрасно знав праці Платона та Арістотеля, Фукідіда і Полібія, Ціцерона і Плінія, Плутарха. Оволодів основами юридичних і комерційних наук, навиками ведення юридичних справ. Основні праці Макіавеллі «Цар» («Князь»), «Міркування про першу декаду Тіта Лівія» та ін.

Важливим вкладом Нікколо Макіавеллі в історію політичної думки стало те, що теологічній теорії держави протиставляє концепцію світської держави, обґрунтовуючи закони держави Розумом і досвідом, а не теологією. Політика є лише автономний бік людської діяльності, є втіленням вільної людської волі в межах необхідності. Політику визначає не Бог і мораль, а сама практика, природні закони життя і людська психологія. Нікколо Макіавеллі приходить до розуміння того, що врешті-решт в основі політичної діяльності лежать реальні інтереси, користь, прагнення до збагачення. Головним у політичних поглядах Нікколо Макіавеллі є висунутий ним принцип політичного реалізму, який передбачає урахування в політиці справжніх умов дійсності, реальності, підкорення політичних дій практичним інтересам і байдуже ставлення до того, що має бути відповідно апріорним схемам або передбаченням релігійної моралі. Одним з перших Нікколо Макіавеллі став розглядати і політику як автономну сферу людської діяльності, в якій існують природні причини і корисні правила, що дозволяють ураховувати свої можливості, щоб передбачати заздалегідь хід подій і вживати необхідні заходи. Раціонально-практичні настанови у сфері політики, політичних відносин рішуче розривали з теологічним моралізаторством Середньовіччя. Нікколо Макіавеллі твердить, що суспільство розвивається не за волею Бога, а в силу природних причин, підкреслює необхідність вільної, могутньої держави для роздрібненої на князівства Італії, об’єднання з тим, щоб покласти край міжусобним війнам і чварам.

В основі розвитку історії лежить «матеріальний інтерес і сила». Головний стимул поведінки людини — інтерес, що проявляється в різноманітності, пов’язаний з бажанням людей зберегти своє майно, що забезпечує прагнення до збільшення, прирощення власності. Нікколо Макіавеллі писав, що люди швидше простять смерть батька, аніж втрату майна. Власницький інтерес передує людській турботі про честь, велич і гідність. Невикорінений егоїзм людської природи з усією необхідністю вимагає створення держави — вищої сили, здатної поставити людину в певні межі. Тут випливають передумови диктатури суспільного договору. Звідси і відносність оцінки державних організмів і відносність оцінки діяльності влади. Нема ідеального ладу поза часом і простором, є тільки такий лад, що відповідає ситуації. Нема незмінних рис людського характеру, постійні лише елементи, що складають характер людини і проявляються по-різному в різних суспільствах. I нема незмінно добрих і незмінно поганих методів управління людьми, а є лише методи, що відповідають чи не відповідають ситуації. Протилежність інтересів народу і правлячих верств суспільства приводить до загострення ситуації в державі. Тим-то важливо створення сильної національної держави, вільної від феодальних міжусобиць, здатної підняти народ на її захист та ін.

У політичному змаганні Нікколо Макіавеллі вважав допустимим в ім’я великої мети та ідеї зневажати закони моралі і використовувати будь-які засоби заради їх досягнення, виправдовував навіть жорстокість і віроломство правителів у їх суперництві за владу. Звідси і макіавеллізм — спосіб політичної діяльності, що не зневажає будь-якими засобами заради досягнення поставленої мети. Історична заслуга Нікколо Макіавеллі — погляд на державу як природне утворення, що досягається на основі домовленості людей в інтересах захисту і цілісності країни. Закони ж породжені Розумом і досвідом історії, а не йдуть від самого Бога.

Політичні ідеї утопічного соціалізму

Починаючи з XVI ст. у країнах Європи йшов бурхливий розвиток капіталізму. У великих цивілізованих країнах — Італії, Англії, Франції, Іспанії, Німеччині та інших — тоді робили висновок, що радикальна революція в суспільному устрої за основу має суспільну власність, соціальну справедливість і рівність усіх людей праці стала невідверненою необхідністю. Прагнення людей справедливості, гуманізму, рівності протягом багатьох віків природно практично не здійснювалось, залишались лише марними мріями. Саме мрія принижених і скривджених про світле справедливе суспільство, мрія про «золотий вік», рай для всіх і не на небесах, а тут, на грішній землі, ідея про справедливе суспільство виникла водночас з появою і поглибленням гострих соціально-економічних суперечностей. Розвиток політичних і соціальних ідей при певній «подібності форм передбачення устрою держави, суспільства», здійснювався з урахування особливостей традицій тієї або іншої країни.

Звичайно ж, прогресивні мислителі бачили невдоволення ремісників, найманих робітників, селян вадами, породженими капіталістичними відносинами, невдоволення знайшло відображення і в соціальних та політичних вченнях. Та незрілим на ранніх стадіях капіталізму виробничим і суспільним відносинам, незрілим класовим відносинам відповідали і незрілі теорії, часто утопічні. В епоху Відродження розробкою гуманістичної теорії зайнявся Томас Мор, в епоху Просвітництва прагнуть здійснити на практиці соціальні і політичні вчення про суспільство справедливості Мел’є, Морелі, Маблі та ін. Та велика заслуга Томаса Мора як соціаліста в тому, що зумів тоді піднятися від комуністичної організації споживання до комуністичної організації виробництва, поставив у центрі уваги питання про право власності та знаряддя на засоби виробництва. В цьому-то і проявляється історична специфіка соціально-політичної та соціалістичної думки, що мала певне коріння у соціальній структурі суспільних, соціально-політичних відносин епохи Відродження і відображала, хоча іноді ще в абстрактній формі, настрої передпролетаріату. Майбутнє суспільство Томас Мор зв’язував з народовладдям, з найширшою участю трудівників в управлінні суспільними справами. В ідеальній державі, описаній Томасом Мором в книжці «Утопія» (місце, якого не існує), всі посадові особи обираються народом, діють в інтересах народу і звітують перед народом. Палким, жагучим пропагандистом гуманізму і соціальної справедливості тоді виступає й італійський мислитель Томмазо Кампанелла (1568—1639 рр.), до постриження в монахи — Джованні Домініко. Поділяючи натурфілософські погляди Бернадіко Телезіо, закликав до дослідного вивчення природи, мріяв про єдність та благоденство людства. На чолі Міста Сонця — ідеальної республіки, сконструйованій Томмазо Кампанеллою в однойменній книжці, стоїть мудріший і всезнаючий первосвященик Сонце (Метафізик), якому підкорені три співправителі: Могутність, Мудрість, Любов, які вибирають нижчих посадових осіб, носіїв справжнього знання. Традицію народовладдя, що йшла від Томаса Мора, продовжував Джерард Уінстенлі. Ідеалом суспільного устрою Джерард Уінстенлі проголошував «вільну республіку», в якій передбачалась виборність і змінюваність всіх посадових осіб.

Теорія суспільного договору і природного права

У XVI—XVII ст. капіталістичний устрій дедалі ширше розвивається в економіці країн Західної Європи. В економічно найрозвинутіших країнах зміцніла буржуазія не мирилась з феодальними порядками, вимагала забезпечення свободи і безпеки особи та приватної власності, створення необхідних політичних та юридичних гарантій. У XVII ст. сталися перші буржуазні революції в Голландії, Англії та ін. Наростання кризи феодального ладу супроводжувалось становленням раціоналізму, тобто оцінки суспільних відносин з позицій «здорового розуму» тощо. Місце догм, божественного права займає право людини, місце церкви зайняла держава. Антифеодальні лозунги зростаючої буржуазії співпадали з насущними інтересами народних мас, які страждали від безправ’я і свавілля. Вперше в багатовіковій історії людства тоді висувається і широко обґрунтовується уявлення про загальність правової рівності людей незалежно від їх соціального походження і становища в суспільстві. Вимоги ліквідації станів, всіх форм феодальної залежності, встановлення загальної рівності перед законом знаходять втілення у теорії природного права. Теорія природного права ґрунтувалась на визнанні всіх людей рівними від природи і наділених природою ж природними пристрастями, прагненнями, розумом тощо.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 1 Становлення та розвиток політичних знань“ на сторінці 3. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи