Розділ 3 Держава і політика

Політологія: наука про політику

Держава і політика

Держава[2]


1. Поняття держави та її природа


Що таке держава?

Держава — політична форма організації суспільства. Держава — основний інститут політичної системи, що здійснює управління суспільством, охорону його економічної та соціальної сфери, культури. Державу відрізняють: по-перше, наявність органів, що здійснюють верховну владу, яка поширюється на все населення; по-друге, наявність права — сукупності загальнообов’язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою; по-третє, наявність певної території, на яку розповсюджується влада, юрисдикція держави.

Звичайно ж, поняття держави неоднозначне. Під державою розуміється політична організація економічно панівного класу, що має своєю метою охороняти існуючий порядок і придушувати опір інших класів, соціальних верств і соціальних спільностей. Але під державою розуміється й організація великої соціальної спільності, верстви. У такому випадку держава тотожна суспільству, народу. Якщо зосереджувати увагу на цілісності певних внутрішньосуспільних зв’язків та їх форм, тобто структурі державного апарату, поняття держави тотожне уряду, адміністрації. І нарешті, під державою розуміється система органів і формально-правових принципів, що визначають їх функціонування. Держава — це особливе явище, що виникає на певному етапі розвитку людства, універсальна організація, яка має суверенітет і здійснює владу на повній території.

Теорії походження держави

В політичній науці існує велика різноманітність думок з приводу походження і соціального призначення держави. Розпад родоплемінного устрою, поступове відособлення від суспільства верстви вождів та їх близьких і зосередження у них управлінських функцій, засобів влади і спеціальних привілеїв під впливом ряду факторів і приводять до виникнення держави. Філософ Платон вважав, що держава — соціальна організація, яка переросла патріархальну і племінну організації в процесі розвитку скотарства, хліборобства, ремесла, торгівлі. В розподілі праці Платон бачив причину виникнення держави. Відмінна риса реальних форм державної організації: нерівність, оформлена законами, що завжди відображають інтереси сильнішого класу і видаються за загальне добро.

Засновником патріархальної теорії походження держави став Арістотель. Держава — продукт природного розвитку родини, роду і племені, виникла в процесі механічного об’єднання родів у плем’я, племен — в більші спільності. Держава розглядається як розвинена форма патріархальної влади, здійснюваної в ім’я всіх і для всезагального добра. За словами Арістотеля, «людина за природою своєю істота політична... В усіх людей природа вселила прагнення до державного спілкування, і перший, хто це спілкування організував, виявив людству найвидатніше добро». Арістотель не просто визначив державу як природну і вищу в порівнянні з родиною і племінними поселеннями форму людського співжиття, але й описав існуючі форми правління і дав класифікацію різноманітних держав.

В стародавності, до XVI—XVII століть держава звичайно трактувалася широко і не відділялася від суспільства, яке організує і представляє. Одним з перших повне тлумачення держави дав Нікколо Макіавеллі. Раніше для визначення держави вживали різноманітні, більш конкретні поняття: князівство, королівство, республіка, тиранія та ін. Нікколо Макіавеллі ввів правове спеціальне поняття «Stato» для визначення держави, незалежно від її конкретних форм, як особливої політичної організації суспільства.

Природно, держава — історично перший інститут політичної системи. В умовах нерозвиненого політичного життя існували тривалий період лише формальні і неформальні об’єднання (аристократичні верстви, угруповання, цехові корпорації, чернецькі ордени тощо). Кожній із суспільно-економічних систем відповідає особливий тип держави. Перший з них — рабовласницька держава — диктатура класу рабовласників. На зміну рабовласницькій державі прийшла феодальна, що базувалася на феодальних виробничих відносинах, основу яких складала власність феодалів на землю, а держава стала диктатурою класу феодалів. Основною політичною формою держави виступала монархія в різноманітних варіантах. Для феодального типу держави характерна величезна політична й ідеологічна роль церкви, що сприяла здійсненню влади феодалів над масою пригнобленого населення. В період абсолютизму, засилля церкви розповсюджується теологічна концепція походження держави, в рамках якої виникнення держави санкціонувалося волею Божою (Августін Блаженний, Фома Аквінський). Протягом XVI—XVIII ст. склався буржуазний юридичний світогляд, що прийшов на зміну теологічному. Суть його в тому, що державно-правові явища розглядалися як первинні. Тоді ж виникають і формуються вчення про природні права і суспільний договір (Гуго Гроцій, Бенедикт Спіноза, Томас Гоббс, Жан-Жак Руссо та ін.). Існують права кожної людини і всіх людей, що їм притаманні від народження, і ці права не може відібрати навіть Бог. Серед них право на життя, свободу, власність тощо. Ідея природних прав є відображенням принципу рівності всіх і справедливості. В тісному зв’язку з ідеєю природних прав виникає і вчення про суспільний договір. Тоді це була реакція на релігійні теорії походження держави: держава — результат не божественної волі, а уго-ди між людьми. Теорія виходить з розуміння держави як результату своєрідного договору, що укладається між сувереном-володарем і підданими. Причини укладення договору пояснюються по-різному. В додержавному стані люди користувались своїми природними правами. Однак, щоб уникнути реальних і здатних виникнути в майбутньому неподобств, небезпек, зіткнень (а також й інших мотивів), люди вирішили вийти з природного становища і жити в стані громадянському: вони уклали договір і створили державу. Угода людей є основа всякої влади. Вираження її — договір. Договір зводиться до того, що кожна людина віддає свою особистість під вище керівництво загальної волі і завдяки цьому стає його учасником. Вся влада переходить до суверена, що постає зі згоди учасників угоди. Людина здобуває громадянські свободи і право власності. Внаслідок люди рівні через право і угоду. Договірні теорії держави відображають деякі реальні факти. Так, договірна система княжіння існувала в Київській Русі в Чернігівському і Галицькому князівствах, де із запрошеним для правління князем на певний термін укладали договір. Під впливом теорії суспільного договору створювалася американська держава — США. Але політичною антропологією доведено, що реальна держава виникла не внаслідок добровільної передачі індивідами частини своїх прав спеціально створеному для захисту громадян і суспільного порядку органу, а в ході тривалого природно-історичного розвитку суспільства. Ще Арістотель стверджував, що держава, подібно родині і селищу, «є природна форма співжиття».

В XIX ст. виникає насильницька теорія походження держави. Суть її зводилася до того, що держава виникла в первісній формі як організація переможців над переможеними, тобто актом насильства. Боротьба між переможцями і переможеними поступається місцем боротьбі між станами, політичними партіями, державами. Ролі завоювання одних народів іншими у виникненні державності і держави приділяли увагу соціологи Франц Оппенгеймер, Людвіг Гумплович та ін. В протилежність марксизму, держава, за Оппенгеймером, виникає внаслідок не внутрішнього класового розшарування суспільства, а внаслідок зовнішніх завоювань і політичного насильства, що поглиблюють соціальну нерівність, призводять до утворення класів і експлуатації. Держава — це «правовий інститут, насильно нав’язаний однією групою людей — завойовниками — іншій групі — завойованій з метою її експлуатації». Вплив завоювань на утворення і розвиток держави безсумнівний. Але їх не слід абсолютизувати, упускаючи з виду інші, часто більш важливі причини: демографічні фактори, зміни в відтворенні самої людини (зростання чисельності і щільності населення), осілий спосіб життя, упорядкування шлюбних відносин між видами, психологічні (раціональні та емоційні) фактори. Держава — плід людського розуму, що виникає під впливом певних потреб і емоцій людини. Страх перед агресією з боку інших людей, побоювання за життя і свободу, майно — домінуючий мотив, що спонукає людину до створення держави (Гоббс); людський розум, який привів до висновку про необхідність створення спеціального органу — держави, здатного ефективніше забезпечити природні права людей, аніж їх традиційні, додержавні форми співжиття (Локк).

Психологічна теорія походження держави (представники — Петражицький, Фрейзер, Тард та ін.) пояснює державу особливими властивостями психіки людей, психологічною потребою людей підкорятися. Держава — це організація, створювана для управління суспільством з боку певних осіб. Відомий соціолог Еміль Дюркгейм не уникнув впливу органіцистських теорій походження держави. Прихильники органіцистських теорій порівнювали процес розподілу праці з процесом спеціалізації різноманітних органів людини. На противагу їм Еміль Дюркгейм вважав, що поглиблення розподілу праці викликає появу нових форм влади. Держава виникає скрізь і розвивається за одними і тими ж законами, виступаючи відображенням внутрішньої раціональності, що лежить в основі еволюції соціальної структури. На відміну від марксистів, які розглядали державу і особистість як дві чужі, що протистоять одна одній, сили, Еміль Дюркгейм бачив соціальне призначення держави у визволенні індивіда, поверненні свободи особистості. Тоді ж формується і марксистська теорія походження держави. Розвиток матеріальної основи життя суспільства, пов’язаний з розподілом праці, виникненням виробництва, обміну, з необхідністю вів до змін соціальної структури суспільства, виникнення соціальної нерівності, соціальних верств, груп людей, які відрізняються за становищем в системі суспільних відносин, відношенням до засобів виробництва, — суспільних соціальних класів. Між класами і майновими верствами починається боротьба за владу з тим, щоб у рішеннях влади знайшли відображення їх інтереси. Відбувається поступова зміна структури влади: з влади всього суспільства вона стає владою верстви, класу. Процес завершується з появою особливого суспільного інституту, що отримав назву держава як продукт економічного розвитку і класових суперечностей, покликаний служити інтересам економічно панівного класу. Виникнення у процесі розвитку суспільного виробництва приватної власності, класів і експлуатації, гноблення — одна з причин появи держави. Таку точку зору на походження держави найбільш детально обґрунтовує марксизм. Хоча марксизм і визнає за державою функцію управління, виконання загальних дій, але все ж на передній план в діяльності держави ставить функцію класового придушення, підпорядкування. Держава — це машина для гноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати в покорі одному класу інші підлеглі класи і соціальні верстви та спільності.

Сучасна наука не заперечує важливого впливу виробничих відносин та економічних панівних класів на державу. Однак сама поява та існування держави безпосередньо не пов’язується з виникненням приватної власності і класів. В деяких країнах утворення держави історично передувало і сприяло класовому розшаруванню суспільства. Так, в Україні поглиблення соціальної нерівності і поява великих власників відбувалися, насамперед, за рахунок збагачення «управлінського класу» — князів, їх дружин та оточення. Надалі ж економічно панівні класи підпорядковували землі України, придушували її державність, йшли в служіння до російських правителів або іноземних загарбників, і населення шукало захисту і заступництва на стороні.

Звичайно ж, держава виникла не з однієї причини, а цілого комплексу передумов, до яких належать і суспільний розподіл праці, поява нерівності, приватної власності, ускладнення суспільного організму, суб’єктивні спрямовання людей. А теоретичні дослідження філософів, юристів, істориків поглиблювали розуміння проблеми, розкриваючи окремі її аспекти. З питань про походження держави випливає і питання про її соціальне призначення. Держава — форма організації всього суспільства, інструмент певних соціальних суб’єктів для здійснення своїх інтересів, а також стабілізуючий фактор, який зберігає соціальний баланс у суспільстві.

Історичні рубежі в розвитку держави

Існуючи протягом багатьох тисячоліть, держава змінюється разом із розвитком всього суспільства. В розвитку держави, виходячи з особливостей взаємовідносин держави і особи, втілення в державному устрої раціональності, принципів свободи і прав людини, можна виділити два етапи: традиційний і конституційний, а також проміжні стадії, що поєднують риси традиційних і конституційних держав.

Традиційні держави виникли та існували здебільшого стихійно, на основі звичаїв і норм, що сягають корінням глибокої давнини; вони мали необмежену владу над підданими, заперечували рівноправність всіх людей і не визнавали вільну особу як джерело державної влади.

Конституційні держави виникли на вищому, в порівнянні з античністю і середньовіччям, рівні розвитку суспільства. Ряд соціологів і політологів, аналізуючи розвиток конституційних держав, зважаючи на глибокі відмінності конституційних і неконституційних держав, пропонують за античною традицією розрізняти держави лише за організаційно-публічною політичною владою, похідною від громадянського суспільства і так або інакше йому підконтрольною. І хоча такий підхід не враховує загальні риси різного типу держав і не поділяється більшістю учених, все ж він обґрунтовано визначає межу, що відділяє сучасні конституційні держави від держав, за типом устрою і функціонування зв’язаних з минулим. Поділ конституційних і неконституційних держав проходить по лініях ставлення до свободи та інших прав особи, пріоритету у взаємовідносинах особи, суспільства і держави. Конституційний етап у розвитку держави пов’язаний з її підпорядкованістю суспільству і громадянам, з конституційної окресленості повноважень і сфери державного втручання, з правової регламентації всієї діяльності держави і створення конституційних та інших гарантій прав людини.

Для об’єктивного відображення соціальних інтересів створюються політичні об’єднання, рухи, політичні партії, які включаються в змагання за оволодіння державним механізмом, тому що тільки за його допомогою можна реалізувати свою волю. Поява поряд з державою політичних партій веде до зміни в структурі органів державної влади: формуються партійні фракції в парламентах, національних зібраннях, затверджується порядок формування уряду і заміщення посад за системою партійних квот тощо. Вводяться мажоритарна і пропорційна виборчі системи, змінюється процес законотворчості (декілька читань законопроекту, розгляд законопроекту в комісіях та ін.). Держава і в сучасних умовах постійно розвивається: змінюються її форма, структура, функції, взаємозв’язок з іншими елементами політичної системи.

У чому ж особливості держави як явища політичних відносин?

Держава характеризується найважливішими принципами, властивостями, що виділяють її серед інших політичних інститутів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Політологія: наука про політику» автора Горлач М.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 3 Держава і політика“ на сторінці 1. Приємного читання.