Розділ «Глава XV. Ксюша»

— Так, після пожежі в сусідньому будинку тут на двох поверхах досі не працює лінія.

— Мені сказали, що на одному. Утім, неважливо. Ти де?

— Як де, у номері своєму. Редагую портфоліо на предмет чергової премії.

— Чудово. Ти можеш відірватися від редагування портфоліо й вислухати мене?

— Я слухаю тебе, кохана.

— Альошо, у мене пухлина.

— Яка пухлина?

— Найімовірніше, злоякісна. Аналізи ще не готові.

— Пухлина чого?

— Шлунку.

За годину Олексій був у Бориспільському аеропорті, очікуючи рейс на Париж, аби потім долетіти до Нью-Йорка й звідти до Далласа. Довелося купити бізнес-клас.

З Парижа Олексій подзвонив Ксюші:

— Я кохаю тебе. Усе буде добре.

Нічого доброго не було. Пухлина виявилася неоперабельною. Четверта стадія. Найгірший рак із можливих — низькодиференційований. Майже на три чверті шлунку. Майже без симптомів. Неймовірно. Так, була відрижка після їжі. Але це треба бути американцем, щоби бігти з відрижкою до лікаря. Так, Ксюша худла. Але вона дотримувалася посту щозими й щовесни, не через релігійний фанатизм, а заради здоров’я.

Ну трохи більше схудла, ніж зазвичай.

Болі й відчуття швидкого насичення їжею почалися тільки наприкінці квітня. Найкращий американський онколог сказав, що оперувати не можна. Буде лише гірше. Уся надія тільки на ударну хіміотерапію.

Три тижні в лікарні. Крапельниці й таблетки. Син Арсеній, його дружина Джейн і Олексій змінювали одне одного біля її ліжка. Ксюша танула на очах.

У перерві між першою й другою хімією Ксюшу привезли додому. Вона ще ходила, але їй дедалі важче було ковтати їжу.

Одного разу, повернувшись із крамниці, Олексій застав її у своєму кабінеті. Вона сиділа, не ворухнувшись і не обертаючись, навпроти його увімкненого комп’ютера.

— Любий, нам доведеться з’ясувати стосунки, — сказала вона майже байдуже.