TextBook «Так тобі й треба, старий дурень».
Олексій набрав Room Service, замовив салат «олів’є», щучу ікру, дієтичну кока-колу і сто грамів горілки.
— Крижаної, — попросив він.
* * *26–27 лютого 2014 року. Севастополь — Сімферополь, Крим
Вечір 26 лютого 2014 року був темним, безмісячним і вологим. Цього вечора три військово-морські пороми доставили на одну з навчальних баз російського Чорноморського флоту біля Севастополя близько роти елітних спецназівців російського ГРУ і наданих їм десантників з усім їхнім спеціальним озброєнням, що включало й бойові машини десанту.
Операція «Схід» почалася в цілковитій та абсолютній таємниці. Навіть командування Чорноморського флоту не було сповіщено про цілі й задачі операції. Ще місяць тому воно отримало надсекретний наказ не давати жодних відпусток офіцерам і матросам флоту, морської піхоти та авіації, перебувати в повній бойовій готовності, цілком таємно забезпечити прийом і розміщення військовослужбовців та спецобладнання, що прибувало з материка.
Об 11-й вечора 26 лютого ГРУшники і десантники вирушили кількома групами на бойових машинах «Тигр» у бік Сімферополя.
О 4 годині 26 хвилин ранку перші російські спецназівці, озброєні до зубів, без жодного пострілу увійшли в будівлю Верховної Ради Автономної Республіки Крим і викинули на вулицю, попередньо роззброївши, нечисленну міліцейську охорону.
Протягом наступних двадцяти хвилин новоприбулі спецназівці й десантники розташувалися на всіх поверхах і по периметру будівлі, занісши автомати, кулемети, гранатомети, вибухівку, БК і провізію, необхідні для ведення міського бою в ізоляції й оточенні впродовж двох тижнів.
Мешканці Сімферополя, які проходили чи проїжджали того ранку повз парламент, могли бачити триколор Російської Федерації, що майорів над будівлею поряд із прапором Кримської Автономії замість звичного синьо-жовтого стяга України.
* * *26 лютого 2014 року. Київ
— У мене пропущений дзвінок, — своїм смачним веселим голосом сказала Ніка, передзвонивши йому за десять хвилин.
— Я завтра від’їжджаю.
— Так швидко? Куди?
— Додому.
— В Америку?
— Так, у Даллас.
— Удома зачекалися вже, напевно?
— Так, звісно. Слухай, Ніко, — він не помітив, як і сам перейшов на «ти», — не хочеш випити зі мною по келишку сьогодні? На прощання…
— Хочу. Коли?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Аеропорт» автора Лойко С.Л. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Глава ІХ. Дніпро“ на сторінці 4. Приємного читання.