РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ УКРАЇНИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

- збереження та зміцнення науково-технологічного потенціалу, утвердження інноваційної моделі розвитку;

- забезпечення екологічно та техногенно безпечних умов життєдіяльності громадян і суспільства, збереження навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів;

- розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення фізичного здоров'я нації, створення умов для розширеного відтворення населення;

- інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір та в євроатлантичний безпековий простір;

розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України.

Аналізуючи ряд досліджень, що присвячені розгляду проблематики національної безпеки, можна сказати, що практично всі роботи на чільне місце ставлять національні інтереси, залишаючи поза увагою національну ідею та національний ідеал.

Деякі дослідники говорять про те, що усвідомлені національні інтереси становлять основу внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначають ідеологію державної системи.

Ми ж підтримуємо думку тих дослідників (Медведчук , Ліпкан . Кириченко.), які вважають, що національні інтереси мають похідний, вторинний характер щодо національної ідеї та, взагалі, доречно вести розмову про певну понятійну ієрархію: національний ідеал - національна ідея - національні інтереси. 1 ось чому.

Мала енциклопедія етнодержавознавства визначає національний ідеал як сукупність уявлень того чи іншого народу про найдосконалішу модель свого національно-соціального устрою, яка найповніше відповідає його традиційним культурно-психологічним установкам і забезпечує подальший розвиток: кінцеву мету національно-визвольного руху.

Етимологічно "ідеал" означає взірець досконалості, кінцева, найвища мета прагнень; ідеальний образ, що визначає спосіб мислення й діяльності людини"*.

Національна ідея ж формується на основі національного ідеалу, тобто є певним способом досягнення національного ідеалу.

Автори вищезазначеної енциклопедії під національною ідеєю розуміють реакцію самозбереження суспільності, середовища існування і розвитку індивідів, національної своєрідності народів, потреби у розбудові національного життя, стимулювання національно-відроджувального процесу.

Медведчук В.В. зазначив, що будь-яка національна ідея, акумулює у собі найбільш значні, позитивні для суспільства інтереси, які склалися у суспільстві і сприймаються переважною більшістю населення, у першу чергу відповідним етносом, як необхідні для його подальшого розвитку, забезпечення добробуту народу6'.

Отже, національна ідея має вторинний характер від національного ідеалу. Вона не тільки базується та розвивається на його основі, але й забезпечує досягнення національного ідеалу. В свою чергу, національна ідея включає національні інтереси, які виступають теж є певним шляхом реалізації національної ідеї.

Таким чином, національний ідеал, національна ідея та національні інтереси є діалектично та ієрархічно взаємопов'язаними.

Особливо гострою є проблема збалансування інтересів представників усіх етносів, що компактно проживають на території України та представника титульної нації, оскільки Україна є поліетнічною державою.

З цього приводу є досить цікавою та слушною позиція Медведчука В.В., який зазначив, що коли ми будемо стверджувати, що в українському суспільстві панівне становище займає принцип "двоетнічності" (йдеться, власне, про український та російський етноси), або взагалі"поліетнізму", який визнає існування на рівному соціальному статусі декількох етносів, то сама концепція ідеї втрачає свій сенс. З іншого боку, не можна погодитися й із застосуванням принципу "моноетнічності" України, оскільки у реальному житті він обов'язково проявить себе у гаслі "Україна для українців", що неминуче призведе до етнічного протистояння. Тому, і це знайшло своє закріплення в Конституції України 1996 року, загальновизнаною є модель так званого "титульного етносу", яким є український етнос, а також "етнічних меншин", до яких належать представники усіх інших етнічних груп, незважаючи на їх чисельність. Саме такий підхід відповідає міжнародній практиці етнодержавотворення, яка в питаннях прав людини і громадянина не визнає жодних привілеїв для представників титульної нації.

Ще однією проблемою є намагання певних політичних сил використання таких категорій як "національна ідея" та "національний інтерес" для реалізації власних інтересів.

Саме тому, формування національної ідеї має відбуватися природним шляхом, у ході розвитку суспільства, а активність з боку тих чи інших державних інституцій при цьому повинна зводитися до найбільш точного і повного вираження дійсного змісту національного інтересу (системи інтересів) та сформульованої на цій основі національної ідеї.

Кожному історичному періоду розвитку суспільства та держави відповідно властиві змістовні зміни в національних інтересах.