РОЗДІЛ 4. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ В ІНФОРМАЦІЙНІЙ СФЕРІ

Вступ

Окреслення державної політики національної безпеки е наступним важливим моментом інформаційної безпекової політики держави, оскільки саме від основних напрямів цієї політики залежатиме структура суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки, а не навпаки. Структура є похідною від тих завдань, які ставить перед собою держава в інформаційній сфері, у свою ж чергу, інформаційна політика слугує своєрідним синтезом прагнень держави, її можливостей щодо реалізації цих прагнень і загроз національній безпеці в інформаційній сфері. Відтак, відповідно до націобезпекознавчого підходу, державна інформаційна політика є визначальною для формування системи забезпечення інформаційної безпеки, а остання є похідною від неї. Саме це зумовлює розгляд нами загальних теоретичних підвалин формування державної інформаційної політики.

1. Поняття державно-правового механізму інформаційної безпеки

2. Поняття та особливості інформаційної політики держави

Під інформаційною політикою держави розуміють діяльність держави в інформаційній сфері, спрямованої на задоволення інформаційних потреб людини і громадянина через формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграції у світовий інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Основною метою політики інформаційної безпеки держави є управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою створення необхідних умов для задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Відтак, державна політика інформаційної безпеки України - діяльність державно-правових інституцій щодо управління реальними та потенційними загрозами та небезпеками з метою задоволення інформаційних потреб людини та громадянина, а також реалізації національних інтересів.

Таким чином, інформаційна політика України та державна політика інформаційної безпека співвідносяться як ціле та частина, а тому дещо проаналізуємо особливості інформаційної політики в Україні.

Слушними є пропозиції Арістової І.В., яка зазначила, що для реалізації національних інтересів в інформаційній сфері слід переглянути пріоритети державної політики, розробити нові концептуальні підходи щодо регулювання ринку інформаційно-комунікаційних технологій, інформаційної та інвестиційної політики, розвитку інформаційного законодавства і забезпечення інформаційної безпеки. Для вирішення даного завдання доцільно зважати на наступні моменти.

1. Створення умов для зростання інформаційної індустрії - підтримка розвитку комплексу галузей, які виробляють різноманітні інформаційні продукти та надають послуги в інформаційній сфері шляхом залучення інвестицій приватного сектору, створення збалансованого конкурентного середовища і розвитку інформаційної інфраструктури українського ринку інформаційно-комунікаційних технологій.

2. Покращення доступу населення до інформаційної інфраструктури та мережевих послуг шляхом розвитку бібліотечної мережі, покращення довідково-інформаційного обслуговування населення та створення відповідних соціально сприятливих умов для використання інформаційно-комп'ютерних технологій (ІКТ).

3. Створення умов для розвитку базових навичок щодо використання можливостей, які надаються інформаційним суспільством, через забезпечення використання мережевих технологій у бібліотеках, вузах, школах, сприяння підвищенню комп'ютерної грамотності населення, його поінформованості щодо можливостей та ресурсів Інтернета, засвоєння переваг інформаційного обміну у всіх сферах діяльності людини та суспільства.

4. Підтримка наукових досліджень та соціально значущих застосувань ІКТ шляхом підтримки перспективних вітчизняних досліджень та розробок в галузі ІКТ, стимулювання інноваційних застосувань ІКТ у всі сфери життя, покращення доступу до ризикового фінансування, реформування структури наукових організацій і формування дослідницьких центрів світового класу.

5. Розвиток інформаційно-телекомунікаційних систем та формування інформаційних ресурсів в інтересах державного управління шляхом покращення доступу до державної інформації, удосконалення процедур надання послуг, підтримки державних інформаційних центрів, розвитку електронної взаємодії між органами державної влади на центральному, регіональному, місцевому рівнях і створення інтегрованої, орієнтованої на користувача, системи державних інформаційних послуг на основі інформаційно-телекомунікаційної системи державних структур, тобто забезпечення доступності комп'ютерної інформації через комп'ютерні мережі, створення загальнодоступних сайтів та підключення до мережі відкритих суспільно-значущих державних інформаційних ресурсів.

3. Напрями державної інформаційної політики

Відповідно до вищевикладеного, виокремлюють напрями державної інформаційної політики. До основних з них належать.

1. Удосконалення законодавства та правового регулювання у інформаційній сфері (в галузі створення та використання інформаційних ресурсів та технологій, реалізації інформаційних прав громадян і прав на результати творчої праці (інтелектуальна власність), регулювання функціонування українських сегментів глобальних інформаційних мереж (Інтернет), охорони прав користувачів інформаційних послуг та продуктів, захист молодого покоління від шкідливого впливу певних видів інформації та послуг, визначення балансу між потребою у вільному обміні інформацією та припустимими обмеженнями на її поширення, регулювання питань захисту державної та комерційної таємниці).

2. Забезпечення інформаційної безпеки та захисту інформації (розвиток нормативного регулювання в галузі захисту даних у телекомунікаційних мережах; покращення та поширення процедур надійної ідентифікації та аутентифікації; стимулювання використання надійних систем криптографії операторами мереж, особливо на ризикованих ділянках (супутниковий або мобільний зв'язок); використання стандартів безпеки для ключових або громадських функцій, у тому числі введення (там, де це необхідно) обов'язкового контролю якості інформаційних процесів; розробка превентивних технічних засобів для забезпечення надійності телекомунікацій; розробка мінімальних стандартів безпеки для операторів та постачальників телекомунікаційних послуг).

3. Розширення міжнародного співробітництва та торгівлі в галузі ІКТ (гармонізація українського законодавства з міжнародним, забезпечення взаємодії українських інформаційних систем із зарубіжними аналогами, створення сприятливих умов для формування єдиного інноваційного та інформаційного простору між країнами СНД на базі загального ринку інформації, товарів, послуг, капіталів та робочої сили).