Розділ «Глава 20. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РИНКОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ»

- розширення грошової пропозиції;

- зниження середньозваженої ставки за кредитами та депозитами.

Наслідком цього стало уповільнення темпів інфляції, зростання грошових потоків через банківську систему, збільшення депозитів фізичних осіб, збереження високих темпів зростання довгострокових кредитів. Водночас темпи приросту обсягів кредитування фізичних осіб значно випереджали темпи розширення кредитів, наданих суб'єктам господарювання, що стало реакцією банків на підвищення платоспроможності населення (за рахунок підвищення заробітних плат та пенсій), а також посилення ризиків кредитування юридичних осіб0.

§ 5. Проблеми та перспективи інтеграції вітчизняної економіки до глобального економічного середовища

Складність та динамізм трансформаційних процесів, пов'язаних із внутрішньосистемними та міжсистемними трансформаціями, асиметричністю та диспропорційністю еволюції світо-господарського устрою в умовах панування неоліберальної моделі глобалізації, загострюють проблему швидкої та ефективної самоідентифікації України у складній системі розгалужених світогосподарських зв'язків та міжнародних економічних відносин як незалежної високорозвиненої держави.

Загальновизнаною є відсутність альтернатив глобалізації для людства в цілому. Об'єктивну основу цього процесу становить інтернаціоналізація економіки, яка оптимізує використання ресурсів у планетарному масштабі та підвищує ефективність господарювання на основі потужного синергетичного ео^екту взаємопроникнення та взаємодії національних господарських комплексів. Глобалізація породжує нову реальність економічного життя, що виявляється у переплетенні національних господарств на ринковій основі, взаємодії нових економічних суб'єктів, які конкурують на глобальних ринках, розвитку нетрадиційних механізмів і форм співробітництва, що отримують відповідне інституційне оформлення.

Водночас принциповим є усвідомлення того, що неоліберальна модель глобалізації, яка домінує у сучасному світі, є лише однією з можливих альтернатив багатовекторного процесу трансформації світової економіки. Заснована на ідеології монетарного лібералізму, сучасна глобалізація має стихійний, одновекторний та вмотивований характер, спрямований на реалізацію інтересів високорозвинених країн, які прагнуть до перерозподілу світового багатства з метою зміцнення власного потенціалу. За цих обставин формування національної моделі розвитку кожної країни відбувається в умовах гострої боротьби економічних інтересів представників транснаціонального та національного капіталу, впливових міжнародних організацій та національної еліти, а національна конкурентоспроможність виступає іманентним ринковому середовищу імперативом функціонування різнорівневих економічних систем.

Загальновизнано, що сучасна парадигма міжнародного економічного розвитку формується на основі постіндустріальних цінностей, за яких конкурентоспроможність країни визначається її динамічними перевагами: пріоритетом знань, інновацій та ша>ормації, а не лише статичними чинниками, пов'язаними із забезпеченістю матеріальними та трудовими ресурсами. За цих обставин держава, яка не бажає залишатись на узбіччі цивілізаційних перетворень, повинна активно включатись до сучасних інтеграційних процесів, реалізуючи інноваційну модель розвитку, залучаючи до економіки інвестиції глобальних суб'єктів та формуючи ефективні механізми її захисту від можливих ризиків та потрясінь. Відтак вирішального значення для розвитку вітчизняної економіки набуває активна діяльність держави із забезпечення національної конкурентоспроможності на основі структурного та технологічного оновлення економіки.

Національна конкурентоспроможність (конкурентоспроможність національної економіки) - зумовлене економічними, соціальними та політичними факторами стійке становище країни або її продуцента на внутрішньому і зовнішньому ринках, у світовій економічній системі, в глобальних політико-економічних процесах, здатність підтримувати стійкі темпи зростання реальних доходів на одну особу.

Найважливіші критерії конкурентоспроможності національної економіки знайшли відображення у зведеному індексі конкурентоспроможності - комплексному інтегральному показникові порівняльної конкурентоспроможності країн, що розраховується на базі комбінацій відносних величин ("твердих" кількісних оцінок основних економічних індикаторів, що публікуються в офіційних виданнях, та "м'яких" якісних експертних оцінок). На сьогоднішній день найвпливовішими дослідженнями міжнародної конкурентоспроможності країн є:

- "Глобальний звіт про конкурентоспроможність", який публікується щорічно за матеріалами широкої програми обстежень країн у рамках Світового економічного форуму у швейцарському м. Давосі (рис. 20 .7);

- "Щорічник світової конкурентоспроможності" Міжнародного інституту менеджменту та розвитку, у якому відповідний рейтинг розраховується на основі восьми груп критеріїв: внутрішнього економічного потенціалу країни, її зовнішньоекономічних зв'язків, державного регулювання, фінансово-кредитної системи, інфраструктури, системи управління, менеджменту, рівня розвитку науки та технології, людських ресурсів.

Україна бере участь в обстеженнях міжнародної конкурентоспроможності, що проводяться в рамках Світового економічного форуму, з 1997 р. За даними, представленими Світовим економічним форумом у 2005 р., рейтинг України склав 84-ту позицію серед 104 країн, які досліджувалися.

До найважливіших конкурентних переваг вітчизняної економіки слід віднести:

- значні запаси та вигідне розташування корисних копалин (залізна та марганцева руди, сірка, ртуть, титан, рідкоземельні метали, уран, мінеральні солі, гіпс, граніт, мармур тощо);

- родючі сільськогосподарські угіддя, значні запаси чорнозему;

- високий освітній рівень працездатного населення при відносно низькому рівні оплати праці;

- розвинену мережу академічних, науково-дослідних та проектно-конструкторських установ;

- вигідне геополітичне становище, транспортно-географічне розташування, наявність розгалуженої транспортної інфраструктури;

- наявність унікальних виробничих комплексів (металургійних, машинобудівних, хімічних), які поєднують розвинуту виробничу, соціальну та рекреаційну інфраструктуру, мережу науково-дослідних, проектних організацій та навчальних закладів;