Розділ «Глава 11. КАПІТАЛ. ВИТРАТИ ВИРОБНИЦТВА І ПРИБУТОК»

П. Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів. Таким чином, економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, втрачена вигода) - вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні (вмінені) витрати - це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікти ресурси від їхнього альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування.

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

- витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ресурсів);

- витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів залишається незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні (рис. 11.2).

Рис. 11.2. Структура витрат фірми в короткостроковому періоді

У деяких випадках фірми несуть незворотні витрати, які не можуть бути відшкодовані і характеризують:

- втрачені можливості, пов'язані з помилковими управлінськими рішеннями (збитки, які відшкодовуються за рахунок прибутку);

- втрати, які здійснюються раз і назавжди й не компенсуються у разі припинення діяльності фірми (витрати на рекламу та ін.).

§ 3. Прибуток на капітал і фактори, що його визначають. Економічна роль прибутку

Прибуток на капітал - найважливіша категорія ринкової економіки, складна і багатогранна за своєю сутністю та конкретними формами вияву. Еволюція наукових уявлень про природу та джерела прибутку відображає розвиток теоретичних досліджень сутності та динаміки руху капіталу.

Досліджуючи торговельний капітал, меркантилісти доходили висновнків, що прибуток виникає у сфері обігу, а його безпосереднім джерелом є зовнішня торгівля. А. Сміт трактував прибуток як дохід на капітал, стверджуючи, що "дохід, одержуваний з капіталу особою, яка особисто вкладає його в справу, зветься прибутком"6. Водночас, на думку вченого, **не виключено, що прибуток на капітал є лише іншим найменуванням для винагороди особливого виду праці, а саме праці по нагляду та управлінню. Однак прибуток абсолютно не схожий на оплату праці; він формується зовсім на інших засадах, безвідносно до кількості, важкості чи складності праці по нагляду та управлінню. Він визначається у цілому величиною капіталу, що застосовується, і буває більшим або меншим у відповідності з цією величиною"7.

Д,Рікардо визначав прибуток як частину вартості, що залишається після вирахування заробітної плати. Ґрунтуючись на теорії трьох факторів виробництва, Ж£. Сей поділяв прибуток на процент (дохід на капітал) та підприємницький дохід (винагороду за "талант, діяльність, дух порядку й керівництва*'). Дж. С. Мілль аналізував прибуток як винагороду підприємця за утримання від споживання. К. Маркс досліджував прибуток як головну мету й мотив діяльності капіталіста, результат неоплаченої праці найманих робітників, похідну та перетворену форму додаткової вартості, що виступає як породження всього авансованого капіталу.

Відомі економісти другої половини XIX ст. Е. БемБаверк та А, Маршалл звертали увагу на плату за ризик як складову прибутку. Важливим кроком на шляху опису економічної природи прибутку стало дослідження відомого американського вченого Дж.Б. Кларка "Розподіл багатства" (1895). Розмежувавши два стани економіки (статистичний і динамічний), вчений стверджував, що у статистичній економіці формуються такі доходи, як заробітна плата, процент, рента та підприємницький дохід (оплата управлінської праці). Водночас, на думку американського дослідника, лише за динамічної економіки створюються необхідні умови для виникнення прибутку як специфічного виду доходу.

Необхідно зазначити, що в західній економічній літературі термін "прибуток",як правило, вживається у широкому та вузькому розуміннях, а саме:

- як такий, що включає до свого складу процент (широкий підхід);

- як підприємницький дохід, тобто без включення до його складу процента (звужений підхід).

У XX ст. загальновживаним стало використання цього терміна у вузькому розумінні, яке витіснило ідентичне поняття підприємницького доходу. При цьому в економічній літературі утвердились такі підходи до трактування економіч-ноїприроди прибутку: