Розділ I. Політекономія

Ідею створення майбутнього суспільства кожний у своєму розумінні висунули соціалісти-утопісти Сен-Сімон (1760-1825), Шарль Фур’є (1772-1837) - Франція і Роберт Оуен (1771- 1858) - Англія. Вони виступили з критикою капіталізму і вимагали реорганізації виробництва, розподілу і споживання, скасування приватної власності, ліквідації протилежностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедливої соціальної системи. Останню Сен-Сімон назвав індустріалізмом, Фур’є - гармонією, Оуен - комунізмом. Вони були проти революції і політичної боротьби.

Спираючись на досягнення класичної школи політичної економії, Карл Маркс (1818-1883) - німецький мислитель-енциклопедист, разом зі своїм другом і соратником Фрідріхом Енгельсом (1820-1895) створили теоретичну концепцію, яка одержала загальну назву - марксизм.

Марксизм - видатний етап в розвитку економічної теорії, який являє собою всебічне дослідження законів капіталістичної системи і концепцію соціалізму (комунізму) як нової соціально-економічної системи, що грунтується на суспільній власності на засоби виробництва, відсутності експлуатації найманої праці, рівній платі за рівну працю, загальній суцільній зайнятості, ведення господарства за єдиним планом (більш детальніше див. статті в іменному покажчику "Маркс Карл" і "Ленін Володимир Ілліч").

У другій половині XIX ст. була сформульована теорія маржиналізму, яка виникла як реакція на економічне вчення К. Маркса, його критичне осмислення. Саме маржиналізм лежить в основі сучасної неокласичної течії економічної думки. Представниками маржиналізму були економісти австрійської школи Карл Менгер (1840-1921), Фрідріх Візер (1851-1926), Е. Бьом-Баверк (1851-1914), а також англійський економіст Уільям Стенлі Джевонс (1835-1882).

Маржиналізм (англ. marginal - граничний) - це теорія, яка представляє економіку як систему взаємопов’язаних господарюючих суб’єктів, що пояснює економічні процеси і явища виходячи з нової ідеї - використання граничних (max і min) крайніх величин або станів, що характеризують не сутність явищ, а їх зміну у зв’язку із зміною інших явищ.

Головні категорії в цьому напрямку: гранична корисність, гранична продуктивність, граничні витрати тощо. Маржиналізм спирається на якісний аналіз і використовує економіко-математичні методи і моделі.

Так, Леон Вальрас (1834-1910), швейцарський економіст, розробив модель загальної економічної рівноваги, яка має у своїй основі аналіз попиту і пропозиції і містить ряд систем і рівнянь (див. статті до графіків - "Загальна економічна рівновага", "Загальна рівновага. Закон Вальраса", "Оптимум В. Парето", "Поняття корисності", "Крива граничної корисності", "Гранична корисність продукту, коли споживач має деяку його кількість", "Еластичність кривої граничної корисності", "Криві байдужості", "Бюджетні лінії або що доступне покупцю", "Рівновага споживача на ринку").

Як бачимо, послідовники цієї школи розглядали ринкову економіку як систему, потенціально здатну досягти рівноваги на основі попиту і пропозиції.

Згідно з сучасним науковим баченням економіку розглядають як діяльну, еволюційно відкриту систему, що зазнає постійного впливу процесів та явищ зовнішнього середовища (усіх інших сфер суспільного життя, природи) і здатна реагувати на них.

Змінюються акценти, підходи, але наука залишається тією ж. Розвиток знань з економіки веде за собою послідовну зміну напрямів, в русі яких відбувається перегляд базових теоретичних понять.

Сьогодні виділяють чотири найважливіших напрями економічної думки: неокласичний, кейнсіанський, марксистський та інституціонально-соціологічний.

Неокласичний напрям виходить з основоположної тези класиків політичної економії про ринок і конкуренцію як природну умову функціонування і розвитку економіки. Вони вважають, що ринковий механізм - це єдиний ефективний засіб регулювання економіки, виробництва і споживання, пропозиції та попиту. Але в силу нових історичних умов представники неокласичного напряму припускають зменшення регулюючих можливостей ринку і допускають державне втручання в економіку, яке має бути гнучким і обережним. Основні представники цього напряму - А. Маршалл, К. Кобб, П. Дуглас. До неокласичного напряму належать сучасні теорії монетаризму і неолібералізму.

Монетаризм (його ідеологи - М. Фрідмен, Ф. Кейган, А. Ме-льтцер, Д. Лейдлер та ін.). Це теорія стабілізації економіки, в якій головну роль відіграють грошові фактори. Монетаристи зводять управління економікою насамперед до контролю держави над грошовою масою, емісією грошей, кількістю грошей, які знаходяться в обігу і в запасах, що досягається збалансованістю державного бюджету і встановленням високого кредитного банківського проценту. Пропонується підтримувати темп зростання грошової маси на рівні 3-5 відсотків протягом року.

Неолібералізм - течія, згідно якої необхідно скорочувати (звести до мінімуму) втручання держави в економіку, тому що приватне підприємництво здатне само вивести економіку з кризи і забезпечити її піднесення і добробут населення. Звідси якомога більше свободи підприємцям і продавцям в господарській діяльності.

Головними теоретиками концепції економічного лібералізму ХХ ст. є американський економіст австрійського походження Люд-віг фон Мізес (1881-1973) і його учень Фрідріх Август фон Хайєк (1899-1992).

В умовах величезного безробіття та глибоких економічних криз 20-30-х років ст. з’явився новий напрям економічної теорії - кейнсіанство. Його

назва походить від прізвища видатного англійського економіста Дж.М. Кейнса (1883-1946), засновника макроекономічного аналізу (основні положення кейнсіанства див. у статтях до графіків: "Мультиплікатор. Історичне походження", "Схильність до споживання", "Схильність до заощадження", "Взаємозв’язок рівноваги та повної зайнятості в моделі Кейнса", "Кейнсіанська модель рівноваги: базовий варіант", "Кейнсіанська модель рівноваги: розширений варіант", "Роль держави у стимулюванні сукупного попиту за рахунок власних витрат і регулювання чистого експорту" і в іменному покажчику стаття "Кейнс Джон Мейнард").

У сучасному кейнсіанстві домінують дві тенденції: американська (Е. Хансен, С. Харріс, Дж. М. Кларк та ін.) і європейська (Дж Хікс, Дж. Робінсон, П. Сраффа та ін.). Кейнсіанська теорія вплинула на економічну політику ряду західних країн. Дж. М. Кейнс був "рятувальником капіталізму", а його теорія проголошена "кейнсі-анською революцією в політичній економії".

Марксизм (див. вище).

Четвертим і найбільш привабливим напрямом в кінці ХХ ст. став інституціонально-соціологічний. Його представники: Т. Веб-лен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт. Назва концепції походить від лат. institutum- установа, устройство, заклад.