Розділ I. Політекономія

За своїми суб’єктами потреби поділяються на індивідуальні (особисті) - потреби в їжі, одягу, житлі тощо; колективні - відповідні умови праці, кваліфіковане керівництво, моральний клімат; суспільні - зниження рівня інфляції, безробіття, економічне зростання. Виділяють потреби суб’єктів економічної системи - сім’ї (домашніх господарств), підприємств та держави.

За об’єктами людські потреби насамперед поділяються на фізіологічні (у їжі, одягу, житлі, продовженні роду) і соціальні (в освіті, спілкуванні, інформації, охороні здоров’я тощо). Виділяють матеріальні і духовні, першочергові і відкладені потреби.

За мірою реалізації виділяють абсолютні, дійсні і платоспроможні потреби. Абсолютні потреби визначаються найвищим рівнем економічного розвитку, характерним для найрозвиненіших країн планети. Дійсні потреби відповідають рівню економіки даної країни. Платоспроможними є потреби, які людина може задовольнити відповідно з власними доходами і рівнем цін на життєві блага.

Споживати можна лише ті блага, які вироблено, і лише ті, які людина здатна оплатити. Таким чином, потреби людей визначають платоспроможний попит на життєві блага.

Потреба виступає спонукальним мотивом виробництва, породжує економічний інтерес, впливає на виробництво. Зміна потреб викликає зміни у виробництві і, в свою чергу, виробництво породжує нові потреби (холодильник, телевізор). Таким чином потреби зумовлюють розширення виробництва і зміни у його змісті, а виробництво - розширення потреб. Так відбувається економічний розвиток: потреби і виробництво "підштовхують" одне одного у своєму поступальному русі. У суспільстві постійно діє економічний закон безмежного зростання потреб людей. Завдяки цьому виробництво зростатиме безмежно.

Отже, найважливішою характеристикою потреб є їх безмежність, але їх безмежність наштовхується на обмеженість виробничих ресурсів. Тому виникає проблема вибору тих потреб, які виробництво може задовольнити, використовуючи наявні ресурси. Але одні і ті ж обмежені ресурси можна використати у виробництві для задоволення різних потреб. Тому існує економічний вибір і проблема альтернативності використання факторів виробництва.

З економічним вибором пов’язане доцільне і раціональне використання виробничих ресурсів. Тому існує поняття ціни економічного вибору, яка визначається ціною задоволення тих потреб, що залишилися невтамованими, тобто від задоволення яких відмовились, обравши інші, більш суттєві. Те, від чого ми відмовляємося, називають прихованими (зумовленими) витратами для досягнення здійсненого економічного вибору.

Проблема економічного вибору і альтернативності витрат виробничих факторів породжують використання виробничих можливостей окремого підприємства, галузі, національної економіки. Виробничі можливості визначаються кількістю альтернативних виробничих ресурсів та доцільного і ефективного їх використання.

Так, маючи обмежені ресурси, підприємство, здійснюючи економічний вибір, обирає один продукт, відмовившись від виробництва іншого, ціна останнього і складе ціну економічного вибору фірми. Ціна економічного вибору визначає, на випуску якого продукту зупиниться фірма, який обсяг його виробництва вигідний, якими будуть альтернативні витрати.

Графічно виробничі можливості підприємства зображаються кривою виробничих можливостей або кривою трансформації (див. статтю і графік "Крива виробничих можливостей або крива трансформації").

Функціонування економіки на межі виробничих можливостей свідчить про її ефективність і вірність вибору. Економічна ефективність - це співвідношення результатів і затрат в господарській діяльності. Ефективна економічна система передбачає раціональну поведінку господарюючих суб’єктів, яка полягає у тому, що виробник і споживач матеріальних благ і послуг максимізують вигоди (результати) і мінімізують затрати.

Вільфредо Парето (1848-1923), досліджуючи ефективність виробництва і розподілу товарів в ринковій системі господарювання за обмеженості ресурсів, прийшов до висновку, що в суспільстві складається такий стан, при якому ніхто не може поліпшити своє становище, досягти багатства без погіршення добробуту (стану) якоїсь іншої особи або інших осіб-учасників ринку. Таке розуміння ефективності в економічній літературі отримало назву оптимум Парето (див статтю, графік "Оптимум В. Парето").

Економічні ресурси, використані в процесі виробництва для створення життєвих благ і задоволення людських потреб, стають продуктом виробництва. Продукт - це абсолютний результат виробництва, його ефект.

Продукт або благо може існувати у речовій формі, тобто бути речовим благом або у неречовій формі, тобто бути послугою.

Послуга - це виробнича діяльність, результати якої знаходять вираз в особливому корисному ефекті, що задовольняє людську потребу, тобто це не річ, а діяльність з корисним ефектом. Особливості послуги у тому, що процес її виробництва, на відміну від речового блага, завжди співпадає з процесом споживання. Розрізняють послуги матеріальні і нематеріальні.

Матеріальні послуги задовольняють матеріальні потреби людей (ремонт взуття, крану, перевезення готової продукції тощо).

Нематеріальні послуги задовольняють нематеріальні людські потреби (у знаннях, освіті, охороні здоров’я, культурних цінностей тощо). Специфічною нематеріальною формою продукту є інформація, тобто нагромаджені знання.

Продукт виробництва у будь-якій формі має дві характерні особливості: корисність і цінність.

Корисність продукту полягає у здатності задовольняти людську потребу або цілу групу потреб і відображає натурально-речову сторону продукту (матеріальне чи нематеріальне благо).

Цінність (вартість) продукту полягає у властивості прирівнюватися до іншого продукту і обмінюватися на нього у певних кількісних пропорціях, що виявляється на ринку, де він стає товаром (продуктом, призначеним для обміну чи продажу).