Розділ I. Політекономія

У відповідності з таким підходом тип власності - це, перш за все, історичний тип (форма) власності на засоби виробництва за її характером і якісними особливостями і, отже, історичний тип (форма) виробничих відносин. Так, поєднання в процесі виробництва працівника із засобами виробництва шляхом прямого позаекономічного примусу до праці у вигляді безправного "розмовляючого знаряддя" закріплює рабовласницький тип власності. Економічний примус до праці формально вільного, але позбавленого засобів виробництва працівника, вимушеного продавати свою робочу силу, визначає капіталістичний тип власності.

Окрім даного вживання поняття "тип власності" у сучасній соціально-філософській та економічній літературі використовується також для позначення двох основних типів власності - суспільної і приватної.

Форма власності - соціально-економічне поняття, що характеризує:

-по-перше, історичний тип власності, як найбільш загальну історичну форму - систему економічних відносин, як спосіб прояву, вираження існування її сутності, тобто форму, як спосіб організації змісту ("форма організації праці і власності", "особливий спосіб яким здійснюється поєднання робітника із засобами виробництва" - Маркс);

- по-друге, стан власності - зміцнення існуючої чи перехід із однієї форми в іншу;

- по-третє, структуру основних історичних типів власності - суспільної, приватної та змішаної. Так, суспільна власність включає державну і колективну форми, приватна - індивідуально-трудову і власність з найманою працею.

Вид власності - поняття, що відображає:

- по-перше, різновиди певних суспільних форм власності, що складають їх структуру. Наприклад, різновидами державної форми власності є: загальнодержавна, муніципальна (комунальна); колективної - кооперативна, акціонерна, партнерська власність, власність суспільних організацій, власність релігійних і культових організацій; індивідуально-трудової - особиста, сімейна власність; приватної з найманою працею - індивідуальна із застосуванням найманої праці, монополістична, корпоративна власність; змішаної - державно-колективна, державно-приватна, приватно-колективна, спільна із залученням капіталів та ін.;

- по-друге, соціально історичний поділ, диференціаціацію праці і власності за предметними видами відповідно до їх "форми і матеріалу" (Маркс) - земельна власність, майнова власність, інтелектуальна власність тощо.

Власність в економічному смислі являє собою складну систему відносин, які існують у виробництві. Ця система включає такі групи відносин:

- відносини з приводу привласнення умов виробництва і його результатів;

- відносини господарського використання майна;

- економічні форми реалізації відносин власності.

Тобто речі самі по собі це не власність, так само як золото і срібло це не гроші, вони перетворюються на гроші за певних виробничих відносин, так і власність це не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Власність є також категорією історичною. Це проявляється у тому, що соціальне середовище, форми і методи присвоювання і відчужування, самі об’єкти власності виникають, змінюються, модифікуються (пристосовуються), і зникають із зміною історичних умов. Кожний спосіб виробництва має свої історично визначені типи, форми, методи і умови привласнення.

Історичні епохи відрізняються насамперед відносинами власності, тобто соціально-економічними відносинами. Це видно при співставленні первісного і рабовласницького, феодального і ринкового суспільства.

Власність (соціально-економічні відносини) складає серцевину системи економічних відносин суспільства. Стабільність та ефективність розвитку економічної системи залежить від наявності у ній таких форм власності, які б у найбільшій мірі сприяли розвитку продуктивних сил і відповідали економічним інтересам людей.

Історично відомі два типи (форми) власності - суспільна і приватна. Вони розрізняються між собою рівнем усуспільнення, характером, формами і способами присвоєння.

Історично перший вид спільного типу власності на засоби виробництва, насамперед на землю як основний засіб виробництва, та діяльності людей виник в первіснообщинному ладі. Основною рисою та особливістю первіснообщинної власності є належність землі общині. В общині кожен є суб’єктом лише володіння та використання землі, а поєднання факторів виробництва має безпосередньо суспільний характер, що зумовлено особливостями стану продуктивних сил первісної доби.

Нерозвинуті продуктивні сили зумовлювали необхідність спільної участі людей у виробництві засобів життя, органічний зв’язок між усіма членами общини, неможливість виживання окремих індивідів, сімей поза общиною, а їх споживання регулюється зрівняльним принципом. Праця і відповідно продукт ще не поділяються на необхідний і додатковий, тобто вся праця і весь продукт є необхідними, що зумовлює неможливість експлуатації одних членів общини іншими, виникнення класової структури суспільства.