Розділ «Глава 12. Функціонування найважливіших . Ринків факторів виробництва»

Такі висновки опиралися на закон Сея, який стверджував: виробництво будь-якого обсягу продукту автоматично забезпечує дохід, необхідний для закупівлі всієї продукції на ринку, тобто пропозиція породжує свій власний попит.

Але в суспільстві отримувачі доходів не завжди повністю їх використовують на закупівлю продуктів, частину доходу вони можуть заощаджувати. У цьому випадку пропозиція не створює власного попиту, споживання буде недостатнім і як результат - затоварювання, скорочення виробництва, безробіття і зменшення доходів.

Враховуючи недоліки класичної моделі зайнятості, Дж. М. Кейнс розробив власну теорію зайнятості. Вона стверджує: не пропозиція створює попит, а попит створює пропозицію. І тому підтримування ефективного сукупного попиту на високому рівні дозволяє забезпечити зростання доходів, розширення виробництва і повну зайнятість населення. Але ефективний попит не може забезпечуватися автоматично. Тому сучасна ринкова економіка потребує державного втручання. Використовуючи власні важелі економічного регулювання, вона здатна підтримувати ефективний попит на достатньо високому рівні і тим самим запобігати криз безробіття тощо. З безробіттям повинна боротися держава, активно використовуючи систему оподаткування і державний бюджет. Збільшуючи чи зменшуючи податки вона може регулювати сукупний попит в економіці, попит на працю і таким чином знижувати рівень безробіття. Кейнсіанська модель Грунтується на теорії мультиплікатора зайнятості.

Сам принцип його запозичено у англійського економіста Р. Кана (Кембріджська економічна школа), який ще у 1931 році ввів в економічну теорію поняття "мультиплікатор".

Теорія мультиплікатора стверджує: початкове зростання інвестицій в економіку створює "первинну" зайнятість для найманої праці, зайнятої на виробництві, у яке було здійснено інвестування;

витрати додаткових працівників забезпечать розширення виробництва засобів споживання і "вторинну" зайнятість; у свою чергу зростання сукупного попиту за рахунок цих нових працівників викличе ще певне зростання зайнятості тощо.

Так створюється ефект мультиплікатора (примноження) зайнятості. Він залежить від того, яка частка доходу споживається, збільшуючи сукупний попит, а яка заощаджується. Завдання держави полягає в тому, щоб зменшити заощадження населення і збільшити його споживання.

Мультиплікатор (лат. multiplicator - примножувач) - це коефіцієнт, величина якого залежить від співвідношення витрат на споживання (ГСС (МРО) англ. marginal propensity to consume - гранична схильність до споживання) і розмірів заощадження (ГСЗ (MPS) - англ. marginal propensity to save - гранична схильність до заощаджень). Чим більша частка споживання, тим більший мультиплікатор і вища зайнятість. Математично він має такий вигляд:

приріст зайнятості = коефіцієнт мультиплікатора (К)х приріст інвестицій,

звідси

Величина К показує скільки додаткових робочих місць з’явиться на одиницю приросту інвестицій.

Щоб досягти повної зайнятості (за умов відсутності технічного прогресу), обсяг капіталу повинен зростати такими же темпами, як і робоча сила. Якщо ж нагромадження капіталу відбувається меншими темпами, ніж зростає робоча сила, тоді з’являється безробіття (див. статтю і графік: "Взаємозв’язок рівноваги та повної зайнятості в моделі Дж. М. Кейнса").

За умов технічного прогресу виробництва, коли зростає фондоозброєність праці і вартість робочого місця, для забезпечення повної зайнятості потрібні такі темпи нагромадження, які б перевищували темпи зростання робочої сили.

Ці залежності досліджуються в неокласичній моделі зайнятості сучасного англійського економіста Р. Xаррода. За ним необхідною умовою підтримування повної зайнятості трудових ресурсів є нагромадження капіталу (зростання його обсягу) такими ж темпами, якими зростає технічний прогрес. Якщо темпи нагромадження будуть нижчими, то у суспільстві буде існувати неповна зайнятість або безробіття. Тому норма нагромадження повинна мати таку величину, щоб забезпечити зайнятість усіх трудових ресурсів.

Кейнсіанська модель зайнятості передбачає інфляцію. За цією теорією в економіці може виникнути або безробіття, або інфляція, тобто регулюючи рівень інфляції, можна регулювати рівень безробіття.

Вагомий внесок в теоретичне осмислення взаємодії двох факторів макроекономічної нестабільності зробив австралійський економіст кейнсіанського напряму О. Філліпс. У 50-х роках він надав цій залежності графічний вигляд. Вона називається кривою Філліпса (див. статтю і графік "Крива Філліпса").

Пояснення взаємозв’язку між рівнем інфляції і рівнем зайнятості полягає в тому, що високе безробіття змушує працюючих за наймом погоджуватися на нижчу зарплату, що уповільнює зростання цін. Але коли рівень безробіття низький, то найманим працівникам легше вимагати таке зростання зарплати, яке випереджує зростання продуктивності праці. Наслідком цього є зростання цін (інфляція). Отже, низький рівень безробіття породжує тенденцію до більш високого рівня інфляції і, навпаки, високе безробіття супроводжується низькою інфляцією.

Існують різні варіанти кривих Філліпса. Оригінальна крива Філліпса показує взаємозв’язок ставок заробітної плати і безробіття: чим вищі ставки заробітної плати, тим менша зайнятість і, навпаки, чим нижчі ставки оплати праці, тим менший рівень безробіття.

Тому в кожній країні (і в Україні також) розробляється система заходів щодо регулювання безробіття, яка включає систему державної служби зайнятості, механізм соціального захисту і допомоги. Важливою організаційною формою у цій системі є біржа праці, яка виконує роль посередника між підприємцями і працівниками в укладанні угод про купівлю-продаж робочої сили.

Заробітна плата