Стрижнем соціальної моделі є взаємозв'язок між людиною з обмеженими можливостями та соціумом, а не відхилення у її здоров'ї та розвитку. Обмежені можливості розуміються як наслідок того, що соціальні умови звужують можливості самореалізації інвалідів, тобто інваліди розглядаються скоріше як дискримінована група, ніж аномальна.
Щоб подолати це, необхідна інтеграція людей з обмеженими можливостями у суспільстві через створення їм умов для максимально можливої самореалізації, а не шляхом пристосування інвалідів до норм та правил життя здорових людей. Суспільство має адаптувати наявні в ньому стандарти до потреб людей з обмеженими можливостями для того, щоб вони не почували себе заручниками обставин та обмеженої дієздатності.
Інвалідність може мати різні причини і ступінь вияву. У табл. 11 наведено типологію інвалідності.
Таблиця 11. Типологія інвалідності
| Класифікаційна ознака | Групи інвалідності | Види порушення здоров'я | |||
| Причини інвалідності | Інваліди з дитинства | ДЦП, сліпота, глухота, розумова відсталість, вроджені вади серця тощо | |||
| Інваліди за хворобою | Ураження вегетосудинної, ендокринної, шлункової та інших систем організму | ||||
| Класифікаційна ознака | Групи інвалідності | Види порушення здоров'я | |||
| Причини інвалідності | Інваліди праці | Обмеження життєдіяльності внаслідок професійних захворювань чи травм на роботі | |||
| Мобільні | Захворювання вегето-судинної, ендокринної, видільної, нервової та інших систем організму | ||||
| Ступінь мобільності | Маломобільні | Хворі на церебральний параліч, сліпоглухонімі, особи з ураженням кінцівок та ін. | |||
| Нерухомі | Особи з пошкодженням спинного мозку, кістково-м'язової системи | ||||
Інвалідність у дітей визначається вченими як стійка соціальна дезадаптація, зумовлена хронічними захворюваннями чи патологічними станами, що різко обмежує можливість включення дитини в адекватні до її віку виховні й педагогічні процеси, у зв'язку з чим вона постійно потребує догляду і допомоги. Це значне обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадаптації внаслідок порушень розвитку і росту дитини, здібностей до самообслуговування, пересування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, навчання, спілкування, трудової діяльності у майбутньому.
Дитина-інвалід — це особа, яка внаслідок хронічних захворювань, вроджених чи набутих порушень у розвитку має обмеження у життєдіяльності, перебуває в складних і надзвичайних умовах та має особливі потреби у розвитку психофізичних можливостей, природному сімейному оточенні, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів комунікації, соціалізації та самореалізації.
Фактори зовнішнього середовища є визначальними у появі хвороб, тому що вони не тільки впливають безпосередньо на організм, а й можуть викликати зміни його внутрішніх властивостей, які у майбутньому поколінні можуть самі спричинювати хвороби (спадковість, вроджені вади).
Причиною інвалідності дітей можуть бути як зовнішні (екзогенні), так і внутрішні (ендогенні) фактори.
До зовнішніх факторів належать: механічні (поранення, удар), фізичні (дія електроструму, тепла, холоду), хімічні (дія отруйних речовин), біологічні (хвороботворні мікроби, віруси), психічні (переляк, стрес, психотравмуючі фактори), порушення харчування (голодування, нестача вітамінів, переїдання).
До внутрішніх факторів належать: спонтанні зміни у генетичному матеріалі, внутрішньоклітинні метаболіти, хвороби, що передаються спадковим шляхом, вроджені вади.
Розрізняють обмеження дитячої життєдіяльності:
• діти з порушенням слуху і мови (глухі, слабочуючі, логопати);
• порушенням зору (сліпі, слабозорі);
• порушенням інтелектуального розвитку (розумово відсталі, із затримкою психічного розвитку);
• порушенням опорно-рухового апарату;
• комплексними порушеннями психофізіологічного розвитку (сліпоглухонімі, ДЦП з розумовою відсталістю та ін.);
• хронічними соматичними захворюваннями;
• психоневрологічними захворюваннями. Показниками для інвалідності у дітей є патологічні стани,
які розвиваються при уроджених, спадкових, набутих захворюваннях та після травм. Питання про встановлення інвалідності розглядаються після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про визнання дитини (підлітка) інвалідом в Україні приймають обласні, міські, спеціальні дитячі лікарні та відділення (ортопедо-хірургічне, відновного лікування, отоларингологічне, офтальмологічне, урологічне, неврологічне, психіатричне, туберкульозне та ін.). Рішення спеціалістів фіксується у картці стаціонарного хворого, консультативному висновку або витягу з історії хвороби. Консультативний висновок (витяг) видається на руки батькам (опікуну) дитини (підлітка)-інваліда для лікарсько-контрольної комісії (ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання дитини. Медичний висновок оформлюється ЛКК дитячих лікувально-профілактичних закладів.
Правила реабілітації дітей з обмеженими функціональними можливостями:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 1. СПЕЦИФІЧНІ СФЕРИ СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ“ на сторінці 2. Приємного читання.
