Подоланню цих недоліків сприятимуть основні правила батьківської поведінки:
• 1) у стосунках з дитиною спиратися на позитивні якості її особистості;
• 2) оцінювати не особистість, почуття, думки дитини, а її вчинки;
• 3) навіювати дитині позитивне;
• 4) приймати дитину такою, якою вона в; б) не згадувати без особливої потреби негативні ситуації з минулого дитини;
• 6) порівнювати дитину частіше з нею самою (якою вона була раніше), а не з її однолітками, знайомими;
• 7) не принижувати гідність дитини;
• 8) не припускати розходження між словами і діями батьків.
Суттєві суспільні перетворення сприяли усвідомленню того, що сьогодні одним із пріоритетних напрямів соціальної політики є соціальний супровід сім'ї. Його можна розглядати як систему механізмів, за допомогою яких держава створює умови для забезпечення життєдіяльності сім'ї, її захисту, якщо вона цього потребує. Тобто сімейна політика є ланцюжком між державою та громадським суспільством і виконує стабілізуючу і захисну функції.
Необхідність сильної державної сімейної політики зумовлена суспільними потребами: сім'я є спільником суспільства у розв'язанні його головних проблем, збереженні моральних основ, соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Отже, суспільство зацікавлене в такій сім'ї, яка здатна виробити та реалізувати власну життєву стратегію, забезпечити не лише своє виживання, а й розвиток.
Отже, об'єктом сімейної політики є соціальний інститут сім'ї, захист її прав та інтересів у процесі суспільного розвитку. Предмет сімейної політики можна визначити як сукупність проблем сім'ї, що характеризують її як соціальний інститут.
Можна виділити два підходи до розв'язання проблем сім'ї:
• вузький, який передбачає розгляд окремих проблем сім'ї у певних сферах життєдіяльності, стосується окремих категорій людей (тобто, це окремі, нескоординовані програми різних рівнів і обсягу);
• широкий, який передбачає узгоджені дії для розв'язання глобальних проблем сім'ї, інтеграцію різноманітних зусиль для задоволення потреб сім'ї.
Перший підхід нині здійснюється державою в основному на місцевому рівні, другий — на загальнодержавному через втілення концепції державної сімейної політики, яку розроблено на основі законів України, постанов Кабінету Міністрів України з питань надання соціальної допомоги та підтримки сімей.
Концепція державної сімейної політики в Україні спрямована на утворення необхідних умов для поліпшення життєдіяльності сім'ї, виховання дітей, охорони материнства, забезпечення умов для суміщення трудової діяльності та обов'язків членів сім'ї.
Сучасні орієнтири сімейної політики в Україні: стабілізація сім'ї, зниження рівня розлучень; підвищення престижу сім'ї та сімейних цінностей у масовій свідомості; забезпечення розумово і фізично здорового потомства, орієнтації на середню сім'ю; підвищення виховного потенціалу сім'ї; адаптація сім'ї до ринкових умов життя.
В Україні можна виділити такі напрями реалізації сімейної політики: законодавче забезпечення; економічні заходи; соціальна робота з сім'єю.
Форми соціально-педагогічної роботи з сім'єю:
• 1) лекційна та семінарська робота (для учнів, студентів, молодих батьків, різних типів неблагополучних сімей);
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціальна педагогіка» автора Богданова І.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Змістовий модуль 2. ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ СОЦІАЛЬНОГО ПЕДАГОГА“ на сторінці 4. Приємного читання.
