Розділ «МОДУЛЬ І. Розвиток "Я-концепції" молодших школярів з низьким рівнем навчальних досягнень»

Інтеріоризація соціальних вимог є обов'язковою умовою для їх реалізації індивідом у власній поведінці. Однак, в дійсності, поведінка людей часто не відповідає певним соціальним вимогам, оскільки "інтеріоризація вимоги ще не означає, що вона обов'язково вписується в структуру особистості" [12, с. 58].

Систему вчинків, що відхиляються від загальноприйнятих у суспільстві правових і моральних норм, у психології прийнято називати девіантною поведінкою. Сутність взаємозв'язку між девіантною поведінкою та пониженою самоповагою, що представляє значний інтерес для дослідників, полягає в тому, що кожний прагне до позитивної "Я-концепції", внаслідок цього низька самоповага переживається як неприємний стан, а прийняття себе асоціюється зі звільненням від травмуючих переживань.

Вищезазначене спонукає людей робити такі вчинки, які б зменшували суб'єктивну ймовірність самоприниження і підвищували суб'єктивну ймовірність прийняття себе. Люди, які глибоко страждають від самоприниження, відчувають велику потребу в тому, щоб своєю поведінкою змінити цей стан. В зв'язку з цим, людей, що в цілому позитивно ставляться до себе (приймають себе), завжди значно більше, ніж тих, хто нехтує собою, схильних до самоприниження.

Отож, задля розуміння "Я-концепції" особистості необхідно проаналізувати її поведінку.

1.1.3. Психологічні чинники і механізми розвитку самосвідомості та "Я-концепції" особистості

Процес становлення "Я-концепції" особистості носить соціальний характер, оскільки "Я-концепція" переважно формується в результаті контактів із значущими іншими. Самопізнання реалізується в процесі ідентифікації із самим собою, протиставлення себе іншим та співвіднесення себе з ними, базуючись на знаннях про інші "Я". Однією з форм самопізнання, що сприяє особистісному зростанню і самовдосконаленню, є рефлексія, в результаті продуктивної дії якої складаються усвідомлені та осмислені уявлення про себе.

Відомо, що "Я-концепція" формується під дією різноманітних зовнішніх впливів на індивіда з моменту його народження. Основним чинником становлення "Я-концепції" є контакт із значущими іншими, що певним чином впливають на життя людини (батьки, вчителі, ровесники, друзі). Джерелом знань про себе є зворотний зв'язок. На основі знань про інші "Я" індивід виділяє, усвідомлює та розвиває власне "Я". Поступове усвідомлення свого "Я" відбувається на основі ідентифікації себе з самим собою, протиставлення себе іншим та співвіднесення себе з ними. Зокрема, при ідентифікації людина набуває чи засвоює нові цінності, норми, ідеали, моральні якості інших, тощо.

В процесі самопізнання виділяється два рівні. Саме на першому рівні самопізнання відбувається за допомогою різних форм співвіднесення себе з іншими людьми. Шляхом самосприйняття та самоспостереження (а пізніше і самоаналізу) утворення знань про себе відбувається в рамках "Я - інша людина". Іншими словами, суб'єкт пізнає себе та оцінює в процесі порівняння власної поведінки з поведінкою іншої людини, прислухаючись до чужої думки про себе. Г тоді з одиничних образів самого себе, що з'явилися в конкретних ситуаціях, складається певне уявлення про власне "Я", яке на цьому рівні ще не є довершеним, цілісним та глибоким, і змістом якого є, переважно, зовнішні прояви сутності. На другому рівні самопізнання уявлення про себе формуються в рамках "Я і Я" за допомогою складних процесів самоаналізу та самоосмислення. Людина оперує вже готовими знаннями про себе, отриманими в різних ситуаціях, в різний час. Зокрема індивід аналізує свою поведінку з урахуванням тієї мотивації, якою вона визначається. А самі мотиви співвідносяться з суспільними вимогами і власними вимогами до себе. Так поступово формується узагальнений "образ Я".

Основні труднощі в процесі самопізнання зумовлено тим, що об'єкт та суб'єкт пізнання співпадають. Такі труднощі можна подолати завдяки безпосередньому характеру самопізнання, а саме - людина пізнає і зовнішній світ, і самого себе безпосередньо за допомогою інших людей. Людина повинна ставитися до себе ніби з боку іншої людини, тому самопізнання залежить від здатності людини до внутрішнього діалогу та рефлексії.

Внутрішній діалог - це процес реалізації самоставлення особистості - "в діалозі людини з самою собою відбувається вироблення, корекція і підтримка ставлення до себе" [36, с. 55]. Можливою формою існування самоставлення є діалог з антиподом - "не-Я", в результаті якого переосмислюється власне "Я", цінності, шукаються шляхи до самозмінювання. Вже в процесі активізації внутрішнього діалогу, який найчастіше є наслідком здатності людини до рефлексії (зосередження на власному внутрішньому світові, спостереження за своїми вчинками), самопізнання поступово перетворюється в самовиховання, тобто свідоме формування та закріплення нових елементів поведінки.

Рефлексія виступає формою і, навіть, шляхом (засобом) до самопізнання, що забезпечує зростання і самовдосконалення особистості. Усвідомлення особистістю себе самої відбувається завдяки процесу відділення рефлексуючого "Я" від діючого

"Я" та пізнання рефлексуючим "Я" діючого. Результатом рефлексії виступають знання людини про процес свого пізнання.

Рефлексія - це усвідомлення індивідом того, як він в дійсності сприймається та оцінюється іншими людьми.

Так, усвідомлені, осмислені уявлення про себе виступають свідченням високого рівня розвитку самосвідомості, що передбачає наявність у індивіда рефлексії, постійного діалогу з самим собою, спостереження і самоаналізу власних почуттів, вчинків, дій. У результаті формується цілісна, невикривлена "Я-концепція", що узгоджується з реальним "Я" людини. Людина з низьким рівнем розвитку самосвідомості володіє ініціативним відчуттям і тих подій, що відбуваються з нею. При цьому в індивіда виникає почуття самозадоволення, або ж незначне невдоволення собою.

Важливим джерелом формування та оновлення "Я-концепції" виступають суперечності. Неузгодження між новим досвідом і "Я-концепцією" виступають чинником, що призводить до підключення спеціальних захисних механізмів. Деякі з механізмів "психологічного" захисту порушують первісну цілісність "Я-концепції", оскільки певні особливості поведінки не усвідомлюються, адже вони є травмуючими для особистості.

З моменту своєї появи "Я-концепція" виступає важливим чинником інтерпретації попереднього досвіду, може сприяти чи перешкоджати досягненню внутрішньої узгодженості особистості та її очікувань. Якщо новий досвід не суперечить існуючому "образу Я", то він легко приймається до складу "Я-концепції". У протилежному випадку індивід намагається нейтралізувати розходження між новим досвідом і "Я-концепцією", використовуючи спеціальні захисні механізми. Спроби захистити власну "Я-концепцію" є основним мотивом нормальної поведінки.

Неузгодження між "Я-концепцією" особистості та її реальною поведінкою породжують страждання. Якщо за допомогою зміни поведінки неможливо уникнути таких страждань, то "вмикається" внутрішній захист.

"Психологічний" захист є проявом поведінкової складової "Я-концепції" особистості, що полягає у знаходженні певної сукупності прийомів, переважно, неусвідомлених, з допомогою яких людина оберігає себе від психічних травм, неприємностей і переживань, намагаючись не порушити цілісність сформованого "образу Я".

До основних механізмів "психологічного" захисту належать такі: заперечення, раціоналізація, проекція, заміщення, регресія, ідентифікація, переміщення та ін. Однак, існує думка (Т. С. Яценко та А. Фройд), що вказані механізми захисту доцільніше відносити до форм захистів, оскільки їхній характер відображає єднання свідомого з несвідомим у кожного суб'єкта.

Завдання "психологічних" захистів полягає в тому, щоб: 1) зберегти незмінними й задовольнити інфантильні інтереси "Я"; 2) забезпечити захист "Я" в сучасних умовах життєдіяльності суб'єкта.