У неділю опівдні прискакав у Троянівку міліціонер верхи. Синій кашкет на потилиці, обличчя червоне, з коня летить шматками піна, — і запалахкотіло від села до села, від хутора до хутора страшне слово: війна. Люди покинули роботу на полях, юрмилися на колгоспному дворі, питаючи одне одного:
— Що ж воно тепер буде?
Бовдюг, що воював ще в імперіалістичну, довго мовчав, покручуючи рудого вуса, потім прорік багатозначно :
— Германець, їдять його мухи, вояка хитрий. З ним довго за петельки водитися будемо.
На Бовдюга, як галич, напосідала молодь:
— То ви колись одними штиками воювали, а тепер — техніка. Як дадуть по зубах — швидко п'ятами накиває.
— Еге ж. Накиває. Кажуть, що вже Львів забрав.
— Брехня! Не може він так скоро!
— Далі старої границі не пустять, — метушився Охрім. — Це я вам, як на сповіді, говорю!
— Цієї ночі Київ бомбили...
— Невже? А я думаю, що воно вночі на той край усе блим-блим, блим-блим... А воно, значить, бомбило, — дивувався Охрім. — А я саме у млині був, то а млина все було добре видно.
— Може, ти й астрицьку границю з млина бачив? — кепкував із нього Бовдюг.
— Так от хоч і присягнуся, що блимало! — стояв-таки на своєму Охрім.
— Не присягайся! — люто засвітив на нього очима дід Інокентій. — Клятвопреступник. В святому писанню давно сказано, що возстане народ на народ, царствіє на царство, і будуть глади великі і мори, і задвигтить земля від крику людського, — підняв угору кігтистий палець і обвів усіх напівбожевільними очима.
— Не морочте хоч ви, діду, голови! — накинулися на старого.
— Так що робити?
— Он бригадир іде. Він про все скаже.
Підійшов Прокіп, витер кашкетом спітнілого лоба.
— Тільки що передали з району, щоб усі розходилися по роботах. Крім того, закривайте на ніч вікна і запинайте ряднами, бо він із літака бачить світло і бомбить.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вир» автора Тютюнник Григорій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XXIV“ на сторінці 1. Приємного читання.