Розділ «ПРОПАГАНДА ВИЗВОЛЬНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ НА ТЛІ ВІЙНИ»

Слідкуючи за постійним напруженням між СССР і Заходом, яке в той час загрожувало перспективою третьої світової війни, автор цієї статті ще раз повертається до теми, що її він з'ясував у статті «Третя світова війна і визвольна боротьба». На його думку, процес зростання можливостей вибуху війни треба використовувати для того, щоб нейтралізувати вплив підсоветської дійсності на населення поневолених країн, заохочувати народи до спротиву й розбивати міф нібито всесильности большевицького режиму.

Стаття не мас підпису, надрукована в журналі «Сурма», Мюнхен, ч. 29 за березень 1971 р.

Постійне загострювання конфлікту між СССР і західніми державами та реальна можливість виникнення нової світової війни мають важливе значення для розвитку революційного процесу в підбольшевицьких країнах. При наочному назріванні війни і посиленій підготов! до неї, а ще більше під час війни, непомірне зростає большевицький гніт, терор, нужда й інші того роду явища, які викликають зростання протибольшевицьких наставлень народніх мас. Справа війни займає центральне місце в політичному думанні підсоветської людини, в'їдається в її щоденне життя вже в далекій підготовчій стадії. Це не настрої, що минають, не пси-хоза, а відчута з усієї большевицької дії реальність, до того ще й виразно віддзеркалена у світовій політичній ситуації.

Широкі маси поневолених большевизмом народів очікують війни, не зважаючи на всі страхіття, жертви, терпіння і спустошення, що їх вона несе. Вона й так висить постійно над народами, як невідхильне прийдешнє, в наслідок непогамованого гону російського імперіалізму до дальших підбоїв, до опанування усього світу. З війною підбольшевицькі народи зв'язують надії на упадок большевизму, на визволення.

Це корисне для розвитку визвольної революції остільки, оскільки воно підтримує непримиренність з большевизмом, з поневоленням, живить переконання про його неминуче і недалеке падіння. Такі надії підкріплюють внутрішній бунт людини проти дійсности, проти режиму, не дають запанувати переконанню, що існуючий стан незрушимий, протидіють зневірі, резиґнації і наставленню на постійне пасивне скорення перед большевизмом.

Большевики це дуже добре розуміють і бояться таких наслідків наставлення мас на війну. З цього випливає безглузда суперечність у большевицькій внутрішній політиці і пропаганді. Останнім часом з одного боку величезні озброєння і маніфестація своєї мілітарної могутности, страшний крик про вигадане розпалювання війни західніми державами, про готування великої, страшної воєнної машини на Заході, наставленої на агресію проти «народ-ніх демократій», а з другого боку — введення териростичних законів проти ширення воєнних настроїв в усіх комуністичних країнах. Ясно, що нова хвиля масового терору під покришкою миро-любности є спрямована не проти підготови до війни, матеріяльної і психологічної, що її веде сам большевицький режим, а проти тих антибольшевицьких настроїв і сподівань широких мас, які в'яжуться з очікуванням війни.

Сподівання недалекої війни СССР з західніми державами — це реальний, спонтанно діючий чинник, спроможний успішно невтралізувати всепригнітаючу сугестію цілої підбольшевицької дійсности про незрушимість большевицького режиму і системи, про непереможність російської імперії. Пропаганда визвольної революції мусить належно оцінювати якість і силу цього фактора, щоб його мобілізувати й пляново направляти в річище активної боротьби. Не можна недооцінювати наслідків систематичного большевицького терору і пропаганди в створюванні серед широких народніх мас переконання, що большевизму й російського імперіялізму ніхто й ніщо не знищить, що шкода кожної спроби й марних жертв, що залишається одне — примиритись з лихом, пасивно пристосуватись, щоб якось жити. Ця, впоєна большевизмом, сугестія і створене нею загальне наставлення — це найбільша перешкода на шляху визвольної революції, яка заморожує, паралізує той величезний революційний потенціял, яким є глибока й дуже сильна ненависть пригнічених большевизмом народів до існуючого стану, бажання його знищення і зміни.

Треба насамперед зруйнувати ту кам'яну стіну, через яку тяжко пробитися до умів, до свідомости і до волі підсовєтської людини великій правді про силу народньої революції. Якщо б ті всі маси поневолених большевизмом народів, які його ненавидять і прагнуть його падіння, але коряться йому і несуть величезні жертви, бодай на хвилину усвідомили собі свою силу, перестали прикладати свої руки до власного гноблення під наказами ворожого режиму, та одностайно вдарили по своєму тиранові — з нього не залишилося б і сліду. Довести це до свідомости цілого українського народу і його природних союзників — це перше підставове завдання революційної дії. В цьому напрямі і йдуть змагання ОУН-УПА на українських землях.

В цьому нашою властивою ціллю е усвідомити народам їхню власну потенцію, можливість здобути волю власною боротьбою в революційному зриві, незалежно від світової ситуації, без допомоги сторонніх сил, ідучи за покликом ядра революції і її народу — націоналістичного підпілля. Але так само треба відповідно використати все те, що успішно б'є в стіну суґестій про непереможність большевизму, зокрема там, де найважче її зрушити власними аргументами революції. До багатьох людей, які ніяк не повірять в спроможність революції, має легший доступ думка про падіння большевизму у його воєнному зударі з західніми потугами. Для тих, хто вже піддався суґестіям большевицької пропаґанди про невичерпні засоби, а передусім про недосяжну технічну могутність СССР, найпереконливіше значення має протиставлення аргументів того самого порядку — зудар СССР з ще більшим, сильнішим, а передусім якісно набагато вищим технічно-мілітарним потенціялом західнього бльоку. Разом з поширенням переконання про неминучість такої тотальної війни в недалекому майбутньому, прищеплююється віра в провал большевизму також у таких середовищах, куди ще не доходить революційна пропаґан-да, або де ще немає для неї сприємливого ґрунту. Сподівання на-родніх мас на війну, як таран б'є в стіну суґестій про непоборність большевизму. Треба оволодіти теж цією машиною і вибити нею виломи, щоб через них прорвалися вістки визвольної революції — революційні ідеї, кличі, віра й запал до боротьби.

Зв'язання з війною усіх надій народніх мас на знищення большевизму має неґативне для революції ділання, оскільки воно посилює орієнтацію на зовнішні сили, замість покладатись на власну боротьбу. Тому зусилля революційної політично-пропаґандив-ної роботи мусять бути спрямовані на те, щоб таку воєнну орієнтацію перетворити на революційне наставлення, а пасивне вичікування — на активну боротьбу. Не можна протиставляти сподіванням на війну революційної концепції визволення, бо через те настрої, викликані таким сподіванням, залишалися б невикористані для справи революції або й частково спрямовувались би проти неї. А вони можуть бути дуже сильним, стихійним чинником. Навпаки, ці настрої, надії мас у зв'язку з війною треба використати, як ґрунт для самої революції, пов'язуючи один процес з другим.

Революційну концепцію визволення в ситуації правдоподібного вибуху війни оформлюємо в ядерну програму-гасло, що поширюється серед широких мас усіх поневолених большевизмом народів: під час війни, не чекаючи на її кінець, поневолені народи повстають у спільній визвольній, протибольшевицькій революції. Революція — це кінець большевизмові і кінець його війні. Це воля і мир!

Загальну протибольшевицьку боротьбу-повстання мають розпочати організовані революційні, підпільні сили, ОУН-УПА та організації інших народів, як рівнож зреволюціонізовані частини армії, робітничі осередки. До розпочатої боротьби приєднаються широкі народні маси, змобілізовані в армії і немобілізовані, на фронті і в запіллі. Вирішальним у революційному зриві є його масовість та експльозивне поширення з огнищ вибуху на всі підбольшевицькі простори, на всі галузі життя. Не замикання революційного процесу в бастіонах і не перехід до малої фронтової війни проти тих сил, які большевики ще тримають в руках і кидають на здавлення зриву. Всі.зусилля мусять бути спрямовані на те, щоб революційний зрив поширився як вогонь, не дався — льокалізуватись, щоб він викликав спаралізування всієї державної і воєенної машини большевицького режиму та схоплення за горлянку. В кожному місці, в кожній галузі власних рупорів большевицького режиму.

Вся акція підпільних революційних сил, політично-пропаґандивна і партизансько-бойова в першій стадії зосереджується на тому, щоб таку концепцію-плян визвольної революції поширити скрізь, щоб її кличі дійшли до кожного закутка, до кожної людини, щоб вони були зрозумілі і пориваючі та щоб політичними і мілітарними виявами дій підпілля, створити серед мас свідомість, що існуючі провідні, ініціятивні й організуючі сили революції є готові, і тим піднести віру в справу революції та готовість до участи в ній.

Ці висліди підготовчої боротьби підпілля, в сполуці з загальною ненавистю до большевизму, створять вибуховий матеріял, що у відповідний час має спалахнути й рознести большевицьку тиранію, зламати хребет поневолюючому російському імперіяліз-мові. Пропаґанда революції, в широкому її розумінні, з усіма засобами й методами поширення і утвердження ідей і пляну революції в Україні і серед інших народів — має вирішальне значення для цілого змагання. Вона має підготовити народ і кожну людину до боротьби, створити таке наставлення, щоб опісля ініція-тива, організуючі дії, заклики і вказівки з революційного підпілля знаходили в масах не тільки симпатію, але й реалізацію.

В поширюванні й обґрунтовуванні наших кличів та перетворюванні пасивного очікування свободи від війни на готовість до чинної боротьби — революційна пропаганда якнайповніше використовує науку з останньої війни, що глибоко закарбувалась у свідомості народніх мас. Коли гітлерівська Німеччина була вже зламана, а маси ще були у війську і мали в руках зброю, був відповідний час, щоб вони активно стали до боротьби, що її розгортала УПА. Замість того — складення зброї, поворот у ненависне ярмо і у страшні злидні ще більше погіршує боронений ними режим. Фальшива омана в сподіваннях на якусь поправу через еволюцію большевицької системи. Чи це саме має знову повторитись?!

Сама війна, без уваги на її висліди, ніколи не принесе визволення. Чужі держави, які ведуть війну, борються за власні цілі, за власне добро, а не за волю інших ще й тих народів, які хоч поневолені, стояли в совєтських лавах. При відсутності активної протибольшевицької боротьби не можна надіятися на доборозичливе відношення від сторонніх переможців. А до того ж тоді й перемога над большевизмом була б набагато трудніша і пізніша. Війна створює лише добру нагоду й пригожі можливості для визволення власною боротьбою.

Протибольшевицька, визвольна революція під час війни — це знищення ворожої неволі, комуністичної системи гноблення, створення і захист підстав для національної, соціяльної й особистої свободи та добробуту, забезпечення волі й непридавленого розвитку націй у самостійних державах — ціною найменших жертв. Вона відразу перериває, закінчує війну, рятує життя дальших мільйонів гнаних на воєнний заріз вояків і цивільного населення, рятує родини, оберігає оселі, міста, цілі країни перед дальшими страшними спустошеннями новітньої атомової війни. Революція за жадних умов не вимагає навіть частини тих жертв, які пожирає війна. А ті, що впадуть, віддадуть життя за добру справу, за волю, здобудуть собі вічну славу серед своїх народів та вдячність багатьох поколінь. Якщо найширші маси, вояцькі і цивільні, свідомі справедливої народньої справи, стануть активно по боці революції, тоді большевизм будуть захищати тільки найгірші вороги свободи націй і людини — комуністично-енкаведівські злочинці та найзапекліші оборонці російського імперіялізму.

Загального революційного зриву не можна відсувати аж на кінець війни. Кожне проволікання — це продовжування війни з її жахливими жертвами і спустошеннями. Не раз вистачило б кілька днів війни, щоб зрівноважити всі жертви, якими доведеться окупити перемогу революції. Ждати на закінчення війни — може бути запізно. Кожне продовжування війни — це погіршування умов миру. Теж неправильно вижидати невдач, криз і заламань большевицької стратегії. Бо виснажування большевицької воєнної машини самим ходом війни — це ж гекатомби жертв, страшний уплив крови власних народів, спустошення країни.

Противники СССР можуть планово уживати стратегію довгого виснажування і зволікати з вирішальними кампаніями, що їх висліди мали б принести наглядні кризи большевицького ведення війни. Але найважливіше в цьому питанні — це большевицькі пля-ни сортування й уживання людського матеріялу у війні. Вони напевно вимітанням не будуть уодностайнювати якости всіх військових частин щодо вірности режимові. Навпаки, крім таких частин з перемішаним елементом, яких буде найбільше, будуть творити сортовані військові одиниці за двома протилежними бігунами. В одних будуть збирати найнадійніший, випробуваний у своїй вірності режимові елемент, — це будуть передусім війська НКВД. їх будуть ощаджувати, призначуючи їм ролю не так воювання з ворогом, як приборкування, утримування в шаху і під наглядом армії і запілля. На фронт такі частини йтимуть рідко, залишаючись залізною резервою на найгірший час. Отже, ті елементи будуть у війні найбільше ощаджувані.