Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

ОДМІНА ПЕРША

На другий день удосвіта. Велика кімната у панському будинку.

Ява 1

С о л о м і я (прибира ложки і тарілки з столу). Ну заварили наші пани кашу! Заморочили зовсім панича; сперш посадили його у карт грати, а далі так підпоїли, що він, як сніп, звалився. Вже скілько разів наважалась я шепнути паничеві, яке лихо скоїлось у нас на селі, та коли ж ані приступу до його! Чи не лихо?… Вже світає. Оце загулялись! Хоч би Владимир Петрович був тут, то я б йому шепнула.

Ява 2

О к с а н а входить.

С о л о м і я (з жахом). Оксано, ти?

О к с а н а. Цить! Скажи мені, Соломіє, чи є у тебе у серцеві бог?

С о л о м і я. Я, єй-богу, сестричко, ні на капелиночку не винна! То все налихотворила Текля, тілько ти їй не кажи, що я виявила! А я хоч і заприсягну!

О к с а н а. Я тебе питаю: є у тебе в серцеві бог? Скажи мені, чи здіймались коли-небудь твої груди під вагою невимовного смутку? Чи з’являлись коли-небудь сльози у твоїх очах?

С о л о м і я. Та я ж, сестричко, не кам’яна!

О к с а н а (ухопивши її за руки). Не кам’яна? Ти правду кажеш?

С о л о м і я. Хоч і заприсягти!

О к с а н а. Скажи мені як перед богом, – посватався панич?

С о л о м і я. На те похоже. Тілько настояще довідатись не можна, бо нікого з нас не допускають до його. Зараз як тілько я увійду – і випроводять. Я не розберу панських заручин. У нас як просватають дівку, то зараз на рушник стають, кланяються перед образами, а далі – батькові, матері; а у панів нічого нема.

О к с а н а. Виклич мені панича.

С о л о м і я. Та він, сестричко, п’яний спить.

О к с а н а. П’яний! Ти мене дуриш?

С о л о м і я. Ну, от, єй-богу, що ні! Там такий п’яний, що й сказать не можна. Його, певно, нарочито напоїли.