Розділ «ДІЯ ТРЕТЯ»

Н а т а л я  С е м е н і в н а. Мені жаль тебе, Оксано! Що ж робить?

О к с а н а. Жаль?… Вам жаль мене?… Ха-ха-ха! Не треба, не треба мені вашого жалю! Ні, ні, я вас зобидила, я вас зневажила… Простіть мене!… Я сама не знаю, що кажу… Скажіть, промовте ще раз: «Мені жаль тебе!» Ха-ха-ха! «Мені жаль тебе!» Вмирай, серце!… Сліпніть, очі!… Глухніть, мої вуха! Це не материна мова!

Н а т а л я  С е м е н і в н а (убік). Відкіля вона взялася, хто її сюди привів? (До неї). Ну, пора вже тобі додому.

О к с а н а. Правда ваша!.. Я вже й надто забарилась…

Н а т а л я  С е м е н і в н а. Ну, то йди ж собі!

О к с а н а. Стривайте, ще два слова. Кажуть, що я чарувала панича? Правда!… Кажуть, що я відьомського кодла. Ох, яка правда! Кажуть, що я хотіла бути панією-дворянкою. От за це то вже й сам панич присягне, що правда. Бачте – я все це вам кажу і не червонію, щоб ви вже певне знали, що у мене стида ані крихотки. Що я, бачте, вже така непутяща, така хвойда зародилась, що й сором не їсть мені очей!… (Хапається одною рукою за одвірок, а другою за голову).

Н а т а л я  С е м е н і в н а. Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!…

О к с а н а. Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Згодом). Нічого… Бачите, вже й одійшла. Живуча я, як гадина!… (Здійма з пальця перстень). Це його… паничів перстень. Хотіла було шпурнути його куди-небудь, та пошкодувала, що золотий. А найгірш боялась, що як пришлете грабувати, от тоді-то вже було б сорому надто! І я сама принесла… Нате!… (Поклала перстень на стіл). Отож всієї розмови, отож всієї поради. (Іде до дверей).

Н а т а л я  С е м е н і в н а. Стривай, Оксано!…

О к с а н а (зупинилась). Пора ж і честь знати. Самі мене виганяли, а тепер зупиняєте? Здається, я все сказала?…

Н а т а л я  С е м е н і в н а. Я хочу тобі віддячити за те, що ти без ґвалту і без огласу розв’язала моєму синові руки.

О к с а н а. Як віддячити? Хіба ви ще не віддячили?…

Н а т а л я  С е м е н і в н а (вийма хутко з шухляди гроші). Це тобі на придане! (Дає гроші).

О к с а н а. Щ-о? Дякуйте, пані, що ви його мати! Віддайте ці гроші на подзвіння та на церкву, щоб щодня виймали часточку «за здравіє» вашої янгольської душі!… Пані, пані!… Не в кожного й душогуба здіймається рука на умираючого, а ви… ви вийняли з моїх грудей серце і, сміючись, краєте, ще й на моїх очах, його на шматки. Не бог вам, пані, душу дав, не мати вас породила! (Пішла).

Н а т а л я  С е м е н і в н а (сперш немов остовпіла, а далі прожогом кинулась до дверей). Оксано, Оксано! Вернись!… (Одбігла од дверей). Що я роблю? Чи не збожеволіла я?! Ні, ні!… Не погублю я своєї дитини! О, чом же ти, Оксано, нерівня моєму синові? Яка велика душа! Нащо ти в кріпацтві зародилася?… Ні… Ні!… Не невістка ти мені!

Завіса