Розділ «VIII»

Великий княже Всеволоде! Не мислю ти перелетіти іздалека, вітчого золота престола побережчи, ти-бо можеш Волгу весли розкропити, а Дін шоломи вилляти. Коли б ти був, то була би роба по ногаті, а чюра по різані. Ти-бо можеш по суху живими шерешири стріляти через удалих синів Гліба.

Ти буйний Рюриче і Давиде! Не ваші же золоченії шоломи в крьви плавали? Не ваша же хоробрая дружина рикають, яко тури, ранені шаблями каленими в полі незнаємім? Вступіте, господини, в золоті стремени за обиду сего веремені, за землю руськую, за рани Ігореві, буйного Святославича!

Галицький Осмомисле Ярославе! Високо сидиш на своїм золотокованім престолі, підперши гори угорськії своїми желізними полки, заступивши королеві путь, затворивши Дунаю ворота, мечучи беремена через облаки, суди рядячи до Дуная. Грози твої по землях текуть, отвираєш Києву ворота, стріляєш з отчого золота престола султани за землями. Стріляй, господине, Кончака, поганого чюру, за землю руськую, за рани Ігореві, буйного Святославича!

А ти, буйний Романе і Мстиславе! Хоробрая мисль носить ваш ум на діло. Високо плаваєте на діло в буйності, яко сокіл, на вітрах уносячися, коли хоче птицю в буті одоліти. Суть-бо у вас желізні пружини під шоломи латинськими. Тими тріснула земля і многі сторони ханові. Литва, ятв’язи, деремела і половці сулиці свої повергли і голови свої склонили під ваші мечі крицевії.

Но уже, княже Ігорю, утерпів сонця світ, а дерево негараздом листе зронило. По Росі і по Сулі городи поділили, а Ігорева хоробра полку не вскресити. Дон тя, княже, кличе а зове князі на побіду. Ольговичі, хоробрії князі, доспіли на війну.

Інгварю і Всеволоде і всі три Мстиславичі, не худа гнізда шестокрильці! Не побідними осудами собі волості розхопили-сте. Які ваші золотії шоломи і ляцькії сулиці і щити? Загородіте полю ворота своїми острими стрілами за землю руськую, за рани Ігореві, буйного Святославича!