Розділ «IX»

Уже-бо Сула не тече сребреними струями к городу Переяславлю, а Двина болотом тече оним Грозним полочаном під кликом поганих. Єдин же Ізяслав, син Васильків, подзвонив своїми острими мечі о шоломи литовськії, переветив славу діду своєму Всеславу, а сам під черленими щити на кровавій траві повален литовськими мечі. І схопив ю на кровать, рекши: «Дружину твою, княже, птиця крили приоділа, а. звірі кров полизали». Не було ту брата Брячислава, ні другого Всеволода; єдин же виронив жемчужну душу із хоробра тіла через золотоє ожереліє.

Унили голоси, поникло веселіє. Труби трублять городенськії. Ярославе і всі внуки Всеславові! Уже понизіте прапори свої, вложіте мечі свої повержені, уже-бо вискочили-сте із дідної слави. Ви-бо своїми крамолами зачали-сте наводити поганих на землю руськую, на достаток Всеславів. Котороє-бо було насиліє від землі половечеської?

На семім віці Трояновім верг Всеслав осуд о дівицю собі любу. Той, клюками підпершися о кінці, скочив к городу Києву і діткався ратищем золота престола київського. Скочив від них лютим звірем в полуночі із Білагорода, ослонився синьою мглою, а на ранку зазнів стрикусами, отворив ворота Новугороду, розшиб славу Ярославу. Скочив вовком до Немиги з Дудуток. На Немизі снопи стелять головами, молотять ціпи крицевими, на тоці живіт кладуть, віють душу від тіла. Немиги кроваві береги негараздом були посіяні кістьми руських синів. Всеслав князь людем судив, князям городи ділив, а сам в ніч вовком рискав, із Києва дорискав до курій Тьмутороканя, великому Хорсові вовком путь перерискав. Тому в Полоцьку подзвонили на утреню рано у святій Софії в дзвони, а він в Києві гомін чув. Хотя і віща душа була в дружнім тілі, но часто біди страдав. Тому віщий Боян і впервоє припівку смисленую рік: «Ні хитру, ні хибку, ні птицю хибку суда божого не минути!»

О, стонати руській землі, пом’янувши первую годину і первих князей. Того старого Володимира годі було пригвоздити к горам київським: сего-бо нині суть прапори Рюрикові, а другії Давидові. Но роги носячі їм суголовки орють, а о копіях поють на Дунаю.