Розділ «ДЕВ’ЯТИЙ»

Філіп, цар македонський, отець Олександрів,

Коли підбив під себе численних монархів,

Щоб щастям сьогосвітнім надмір не пишатися,

У світі несмертельним собі не вважатися,

Казав слузі одному незмінно являтись

Щодня до себе в палац і застерігатись:

«Згадай, що ти є, царю, смертельна людина,

Підеш, напевне, в землю, як виб’є година,

Кістки твої, як кожні, теж будуть валятись:

Чи царські, а чи прості, – хто зможе дізнатись?»

Це потім Діогенес у вічі сказав

Цареві Олександру; його той застав

Межи кістьми умерлих: стоїть, розгортає,

«Повідай, що тут робиш?» – його цар питає.

«Шукаю, – каже, – батька твойого я кості,

Та годі розпізнати, де царські, де прості,

Навпіл усе змішалось: ніяк не вгадати,

Де вбогий, де учений і де тут багатий».

Чинили так численні й теперішні люди,