Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Полковник П. Болбочан (Останній акт життя)

Григорій МАКАРЕНКО,

брат члена Директорії Андрія Макаренка

Уряд У.Н.Р. доходив кінця: не було набоїв, одягів, ліків, і сам він перебував у залізничім ваґоні у Тернополі. В Тернополі ухвалено післати мойого брата до Чех, щоб закупив що можливо. Брат взяв у дорогу й мене. На другий день ми були в Станиславові. Брат мав справи до Національної Ради і мусів бачитись з політичними діячами, які відбували засідання. Засідання затягнулось допізна, а нам переказали, щоб не чекати. Ми пішли з братовою на вечерю до ресторану "Одеса" (давніше "Австрія", а тепер "Варшава").

Елегантний ресторан з прегарною орхестрою, гарно одягненою публикою не нагадував, що переживаємо траґедію народу! В ресторані, за окремим столом, одиноко, задумавшись, сидів [Петро] Болбочан, коло ніг лежав його пес. Мені зразу кинулося в очі знайоме обличчя, бо я мав зустрічі і балачки з Болбочаном в Полтаві, але, що це дійсно полковник, мене впевняла і братова, бо він бував у них в Київі.

З братовою ми умовились запросити Болбочана до свого столика на скляночку кави. Я підійшов до нього, і він зразу пізнав мене; пригадали собі полтавські події і поділились пережитими вражіннями і перейшли до нашого стола. Я не знав, що він без діла і навіть "на вигнанню", це я дізнався потім з його балачок.

Я звернувся до нього: "Пане отамане! Як же ви сидите в ресторані, слухаєте музики, нічого не робите, а на фронті всяка військова людина цінна, а ви були б золотом під теперішню хвилю, за вами — щастя і успіхи. Пригадайте Полтавщину, Чернігівщину, Херсонщину — [та ж] Болбочан — орел України! Я кріпко вірю, що ви вивели б нас з цього кута державної смерти". В такому тоні мовила до його й братова.

Він задумався й довго не відповідав, а далі схвильовано каже: "Мене не хотять партійники, а найбільше от. Петлюра, звуть мене авантурником, лагодять якийсь суд наді мною, в таких обставинах нема можливосте працювати, тим паче у війську".

— Що було, те минуло! — [кажу йому]. — Я піду до Петлюри, просити за вас, він Полтавець, земляк. Він добре знайомий мені ще з Київського з'їзду земських діячів України, я постараюсь доказати вашу необхідність в армії. Я ходив теж і за полковника Кудрявцева, і вийшло добре, його теж держали далеко від армії без діла, а чи ви маєте гірші заслуги перед Україною, як Кудрявцев?

Балачка затяглась більш як 2 години, і нарешті ми умовились, що полковник прибуде на другий день в 5-ій годині вечера на помешкання брата.

Справа наша з поїздкою до Чех не здійснилась, було вже запізно їхати. На другий день, в назначеній годині, дійсно прибув Болбочан. Провели вечір на всяких пригадках; полковник любив оповідати пригоди війни, споминав геройські вчинки своїх козаків та старшин.

По вечері йшла балачка про приїзд його до Тернополя, брат запевнив полк. Болбочана словом, що справа його про поворот до війська вийде на добре, що от. Петлюру він "переломить" своїми доказами, що він не такий злий на полковника, як він собі думає. При кінці розмови Болбочан дав слово приїхати до Тернополя, де стояв уряд.

Днів через три я уже бачив Болбочана коло ваґонів в Тернополі. Він побував у брата, в знайомих військових, був гарно настроєний, сміявся, що ми так довоювались, що тільки й маємо української землі, що під вагонами уряду…

Одного вечера він зайшов до нас дуже невеселий, розказав, що був у отамана Петлюри, що прийняв його от. Петлюра чемно, а навіть сердечно, мовив, що давно чекає на його… бо тільки він один може виконати важне доручення — поїхати за полоненими до Італії, а на фронті він мало буде корисним, бо тепер буде зараз переформування відділів, а коли поверне з Італії з полоненими, то обійме команду якоюсь частиною війська на фронті. Видно було, що йому хотілось зараз бути на фронті, коло тих, що ділили його славу військову, коло своїх побратимів запоріжців. Я зрозумів його смуток!

Я був у от. Петлюри, він теж мене впевняв, що Болбочан найліпше прислужиться батьківщині, коли поїде до Італії за полоненими.

Я знав раніш, що кандидатами на поїздку до Італії є Голубович (був. премієр за Центральної Ради) і Генерал Осецькии, і мають попертя: один — партії с-р, а другий — військових, і що балачки про поїздку Болбочана — це лише балаканина і проволока часу.

Зрозумів Болбочана, що переговори в Станиславові і вся розмова його там мала підстави. Я мав важні справи і мусів виїхати з Тернополя близче до фронту.

Пройшло багато днів, і я по службовим справам приїхав до тодішнього постою уряду в Чорний Острів. Знайомий старшина запитав мене, чи не приїхав я дивитись на "розстріл" Болбочана, що відбудеться о 8-й годині вечера і що вже викопана яма…

Здивований, я запитав його — якого Болбочана? Як сталося? За віщо? Він розказував мені про якусь зраду, відозву, Гавришка, що Чоботарів привіз його закованим…