Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

З горбка спускалися до якогось присілку. Бачимо, як наш дозор став, а за хвилю коротенький разок на нас [пальнули] з кулемета, пристрілюються [червоні]. Пішли в атаку: не було часу роздумувати. Збилися на малому місточку біля млина. На місточку стояв покинутий червоними "Максим", а по вулиці тікало декілька червоних.

Вони не втекли.

Але виглядало на паніку — вони могли знати більше, як ми тоді. Набої забрали, а "Максим", хоч як було шкода, знищили і кинули у воду.

Їдемо далі. Тихо на фронті. Значить, наші упоралися скоренько.

Виїхали до дальшого присілку. Криниця, журавель, корито. Коні тягнуться до води. Поїмо. Жадібно п'ють воду і коні, і люди. Скоренько підтягають хлопці попруги, оглядають коні. Передихнули — треба далі їхати. Аж дядьки щось показують: виходило по-їхньому, що далі їхати не можна. А як кличемо дядька або котрийсь із нас хоче під'їхати до нього ближче, дядько зникає. Безумовно, ворог близько, і то дуже близько.

З воріт вибігла молодиця. Жінка схопила першого, що трапився їй, за стремено і з плачем:

— Дорогенькі, голуб'ята рідненькі. Стійте! Не їдьте! Вертайте!

— Тіточко, кажіть, що там? — питаємо.

— Отам, зразу за селом, багато большевиків.

— Як багато?

— Дуже багато, там склади.

Підійшли нарешті й дядьки. І от про що ми довідалися. Із села забрали большевики всі підводи. І зі складів, що є ось тут, усе вивозять. Декому з дядьків пощастило втекти. А головне, ми довідалися, що на воротях стоїть варта з кулеметом, а військо — всередині.

Старший говорить, що не наше завдання туди лізти, бо вже були такі гарячі, щоб вдарити на склади.

Тітка стоїть осторонь і благально дивиться на нас.

Повернулася розвідка і донесла, що у складах великий рух. Багато підвід уже навантажено, а багато ще вантажать. Видно військових, але не вкупі, а бігають сюди-туди. На воротах — кулемет, спрямований на дорогу, що нам нею їхати. Біля кулемета зауважено одного вояка, але біля воріт — будка і, можливо, там решта обслуги кулемета.

Під'їхали ми попід огорожею складів під самісінькі ворота. Виринули якраз перед кулеметом. Чи були в будці большевики, чи ні, ми не бачили, а той, що стояв біля кулемета, почав тікати, як тільки почув "Слава!". Кулемет обернули, вкотили трохи далі до подвір'я й пустили стрічку. Все відразу забігало й ринуло від нас.

Стріляти можна було тільки вгору.

Ворога ніде не видко. Котимо кулемета вперед: трохи стрілів і — вперед.

Кинулись ми робити порядок в обозі. Дядьки радо допомагали. Відбирали спершу підводи з набоями, гранатами та набоями до гармат. Лишили двох чи трьох на охорону і порядкування. Треба виконувати наказ.

Послано хлопців подивитися, що робиться з того боку складів, побачили, як розтягненою купою тікали червоні через поле до міста. Щоб "підбадьорити" їх, послали їм декілька черг із кулемета, щоб і не озиралися на той кулемет, що лишили й на других воротях.