Розділ «СПОМИНИ УЧАСНИКІВ ВИЗВОЛЬНОЇ БОРОТЬБИ»

Останній перехід перед Дніпром. Ночуємо в селі, відпочинок і приготування для переходу Славути. Головне — перекувати коні на гострі шипи.

Настрій у сотні урочисто-святковий. Шукали голок: латали, пришивали; змащували зброю, чистили сідла і всілякі ремінчики.

Ранком вирушили до Дніпра. Рівна, біла, широчезна долина, лівий берег трохи вищий. Тільки кущі показували, де власне береги, в яких відпочиває під білою, пухнатою ковдрою Дніпро.

Були в сотні й такі, що знали цю місцевість і, показуючи на якісь дерева чи кущі, із захопленням та довго оповідали, як вони якраз отам колись щось робили. І це все тоді набирало неабиякого значення.

А Славуту ми переходили, ведучи коней за поводи.

Була ніч. Наша сотня під'їхала під залізні ворота якоїсь установи, захищеної високим і міцним муром. Напевно, це були касарні та канцелярія військового начальника.

Хочеться тут пригадати і заслужену подяку віддати місцевим людям, нашим дядечкам, які добровільно й безкорисно брали на себе завдання і блискуче його виконували як провідники. Провідники знали всі стежки-доріжки. І без них неможливо було дістатися за фронт ворога, в саму середину міста, як у цьому випадку.

Через ґрати воріт було видно немалу ватру і біля неї червоноармійців. Ватра горіла неспокійно — так, що тяжко було роздивитися, скільки їх там і що роблять. Від воріт ліворуч у дворі — будинок. Це касарні й канцелярія.

Декілька спішених старшин і козаків оглядали двір через ґрати воріт, а решта сотні під покровом ночі стояла далі від воріт. Тут уже і наш кулемет всунув свою шию між ґрати.

Сотник Соловйов каже Терешкові й мені перелізти чавунні ворота і спробувати підійти якнайближче до ватри і розглянутися, не перешкоджаючи поки що "товаришам" продовжувати те, чим вони тепер зайняті.

Перелізли ми ворота. Підійшли до ватри. Смалять кабана. Червоноармійці навколо стоять і радять, де ще треба підсмалити, цілком зайняті своєю роботою. Постояли, послухали, їм не заважаємо. Робимо кожен своє. Навпроти ватри вхід до будинку, до якого входило і виходило багато червоноармійців. Хоч і ніч, а такий рух. Праворуч ген у пітьмі — двір, заставлений військовими возами. Завернули за ріг, [бачимо] другі ворота у двір. Вартовий з рушницею — на воротах, проходить отвір воріт то сюди, то туди.

Як на ніч, побачили ніби досить, та й почули — в будинку гуло як у вулику.

Коли поверталися від других воріт, на Терешка хтось налетів, вилаявши його:

— Чого тут плентаєшся під ногами?

А Терешко, малий як пацан, на те відповів сердито:

— А тобі повилазило? Не бачиш?!

І те "не бачиш" сказав так, ніби йому було шкода, що большевик не бачить нас і що йому повилазило.

Ми ходили по дворі на віддалі один від одного, тільки переглядувалися та говорили на мигах. Уже дорогою до своїх перевіряли, хто що побачив і почув, — була повна згода.

А головне, вартовий на воротях — один, а решта тішиться смаленим кабаном. У "вулик" не заглядали — гуде спокійно. Вікна будинку сильно освітлені. З двору високо до вікон і всередину не видно.

Терешко випросив собі, що вартового "зніме" він. Я не заперечував, бо то був його фах. Ланцюжком попід вікна, але вже з боку майдану, здається мені, що то був майдан, підійшли ми до воріт.