Розділ «8. Оповідки Вайсберга»

Одним з жидівських комуністів, що були вислані з Радянського Союзу і зуміли уникнути німецького ув'язнення протягом усієї війни, був Олександр Вайсберґ-Цибульський (Alexander Weissberg-Cybulski). Він написав книгу «Hexensabbat» (Frankfurt aM, 1951; Am. Ed., The Accused, NY, 1951). Вайсберґ народився в Кракові і зберіг австрійське громадянство після 1938 року. Він був видатним науковим інженером пыд час другої радянській п'ятирічки, аж до свого арешту під час чищення 1937 року. Альберт Ейнштейн марно клопотав за нього перед Сталіним у 1938 році. Вайсберґ написав найбільш змістовну книгу (на той час) про гігантські радянські чищення. Після своєї депортації з Радянського Союзу наприкінці 1939 року Вайсберг тихо відбув до Кракова, де зоставався доти, поки наприкінці війни не став вимушено рятуватися втечею від радянських окупаційних військ, що наближалися до Кракова. Вайсберґ був упевнений, що німці відразу ж відправлять його в концтабір, і настирливо просив радянську владу дозволити йому вирушити зі СРСР прямо у Швецію. Його прохання відхилили.

Згодом Вайсберґ написав просто-таки приголомшливу книгу «Die Geschichte von Joel Brand» («Історія Джоеля Бранда», Köln, 1956; Am. ed., Desperate Mission, N.Y., 1958). Історія Джоеля Бранда викликала міжнародний інтерес з того часу, як 20 липня 1944 р. газета «Лондон Таймс» («London Times») повідомила новину про те, що з Будапешта в Стамбул прибув Бранд із пропозицією від Гестапо дозволити еміграцію одного мільйона жидів із Центральної Європи в самий розпал війни. Гестапо визнавало, що таке величезне переселення дуже вдарить по німецькій військовій економіці через необхідність використання чималої кількості транспортних засобів. Однак вони були готові розпочати виконання цього плану в обмін на 10 тисяч вантажівок, які використовуватимуться винятково на східному фронті. Годі й казати, що прийняття цього плану призвело б до гігантського напруження, якщо не до розриву відносин між Радянським Союзом і західними союзниками. Проте один з будапештських жидівських лідерів, Джоель Бранд, виступав за прийняття плану. Це спонукало англійців зробити висновок, що Бранд є небезпечним нацистським шпигуном. Його відправили у Каїр і негайно там арештували.

Однією з ознак розладу в книзі Вайсберга є те, що під час війни німецькі нацисти додержувалися зиґзаґоподібної політики — між висилкою жидів з Європи та їхнім фізичним знищенням. Вайсберґ із самого початку зізнається в повній відсутності документальних джерел, які доводили б, що Гітлер будь-коли планував фізичне знищення всіх жидів як таке, але, незважаючи на цю тезу, він сліпо сприймає широко розповсюджений міф про знищення шести мільйонів жидів. Він також заперечує те, що Хорті був угорським захисником жидів, і стверджує, що з 1919 року Угорщина перебувала під «терористичним антижидівським режимом» (Там же, стор. 9).

Провідна роль у його книзі приписується таким нацистським діячам, як Дітер Вісліцені (Dieter Wisliceny) — глава гестапо в Словаччині — і Адольф Ейхман (Adolf Eichmann) — глава офіційного комітету СС з жидівського питання в Європі, починаючи від 1934 року. Після 1945 року Вісліцені марно намагався врятувати власне життя, допомагаючи обвинуваченню в Нюрнберзі. Ейхман же був зовсім не такою важливою особою в нацистській ієрархії, як може видатися з його посади. Приміром, за всю свою кар'єру Ейхман жодного разу не мав очної зустрічі з Гітлером.

Головним положенням книги Вайсберга є те, що європейські жиди брали на себе ініціативу в укладанні угод з німцями і що багато з тих угод були успішними — отже видавалося можливим вести переговори з німцями щодо евакуації всього жидівського населення Європи під час Другої світової війни. Таким чином було показано, що гітлерівський режим усе ще віддавав перевагу еміграції як реальному розв'язанню жидівського питання. Одним із сумних наслідків книги була тінь підозри, наведена на Рудольфа Кастнера, визначного лідера угорських жидів. Вайсберґ подекуди зображує його ледь не Гітлером. Згодом Кастнер убив в Ізраїлі молодий терорист-жид під час шаленого галасу, що супроводжував ізраїльські національні вибори 1955 року. Цитати з умовиводів Вайсберґа з'явилися в ізраїльських періодичних виданнях на початку 1955 року.

Неспокійна ситуація в Угорщині 1944–1945 років, коли доблесний угорський народ йшов до остаточної поразки перед комунізмом, спричинила безліч химерних ситуацій, однак жодна з них не вражає уяву так, як історія Рауля Валленберґа (Raoul Wallenberg). Цьому шведському жидові, який не мав дипломатичного статусу, міністр закордонних справ Швеції Ґюнтер (Guenther) дозволив керувати зі шведського представництва в Будапешті гігантською і ризикованою оборудкою із продажу шведських паспортів. Згодом голослівно стверджували (без жодних на те підстав), що Валленберґа нібито вбили «фашистські» послідовники угорського прем'єра Ференца Салаші (Ferenc Szalassi). У висліді Валленберґа буквально канонізували і всі десять років його вважали самовідданим героєм, який віддав своє життя, захищаючи угорських жидів від німецьких гестапівців та їхніх угорських прибічників. Насправді Валленберґ розбагатів на продажу паспортів цим самим «фашистам» і із цієї причини був арештований і депортований радянською окупаційною владою. Шведський уряд в Стокгольмі повною мірою про це проінформувала Олександра Коллонтай, втім правда про цю справу дійшла до громадськості лише після публікації статті жидівського автора Рудольфа Філліппа (Rudolph Philipp) в сенсаційній шведській газеті «VI» від 14 січня 1955 року.