Розділ «Глава XII Телеологічне і історичне тлумачення.»

§ 96. Телеологічне тлумачення правових актів і норм

Цілі нормативно-правових актів і правових норм, що ними встановлюються, можуть закріплюватись в цих актах і в актах вищої юридичної сили. Цілі можуть закріплюватись текстуально і логічно. В останньому випадку вони випливають із контексту. Цілі правових актів і правових норм можуть також випливати із сутності і змісту суспільних відносин, які регулюються такими актами і нормами.

Якщо цілі правових норм закріплені в нормативно-правовому актів вищої юридичної сили, то телеологічне тлумачення таких норм здійснюється в першу чергу. У решті випадків телеологічне тлумачення здійснюється після текстуального і логічного опрацювання положень правових актів та їх системного тлумачення, якщо такими способами не вдалось з’ясувати зміст цих положень.

1. Телеологічне тлумачення полягає у врахуванні цілей нормативно-правових актів та їх окремих положень з метою з’ясування їх змісту. Воно є необхідним перш за все у тих випадках, коли певна мета правових положень, що тлумачаться, закріплюється в актах вищої юридичної сили, і цією метою обмежуються правотворчі повноваження органів, що уповноважені на видання відповідних правових актів. Так, ст 31 Конституції гарантує кожному таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції і передбачає можливість встановлення законом винятків із цієї конституційної норми. Але при цьому свободу угляду законодавця конституцієдавець обмежує метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. Якщо законодавець при встановленні винятків із ст. 31 Конституції вийде за межі мети, передбаченої цією статтею, цей виняток не може застосовуватись. Суд при наданні дозволу на вчинення дій, що передбачені загальним правилом ст. 31 Конституції, перевіряє відповідність зазначеній меті як закону, яким встановлено виняток із загального правила, так і індивідуального правового акта, який передбачається прийняти на підставі ст. 31 Конституції, закону і дозволу суду. У таких випадках здійснюється телеологічне тлумачення не ст. 31 Конституції, а відповідного закону та згаданого індивідуального правового акта.

Обмеження угляду правотворчих органів на регулювання певних суспільних відносин може здійснюватись актом вищої юридичної сили за допомогою вказівки на те соціальне благо «для» або «в інтересах якого» може здійснюватись таке регулювання. Це також є нормативним закріпленням мети правових норм, які будуть прийматись відповідно до згаданого акта вищої юридичної сили. Так, відповідно до абзацу першого ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фізична і юридична особа мають право мирно володіти своїм майном. Проте визнається можливість прийняття державою таких законів, «які на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів». Зазначенням на загальні інтереси та на забезпечення здійснення відповідних платежів тут визначається мета правових норм, які можуть встановлюватись державами на виняток із наведеного вище загального правила, що передбачене абзацом першим ст. 1 Протоколу до Конвенції. Правда, тут мета закріплюється не як об’єктивний зв’язок правових положень з відповідним соціальним явищем, а як зв’язок суб’єктивний, який є необхідним для захисту відповідного соціального явища «на її (держави — Авт.) думку». Видається, що надання меті правових норм суб’єктивного характеру значною мірою перешкоджає ефективній дії зазначеної статті і, можливо, є наслідком неякісного перекладу.

Що стосується ст. 8, 9, 10, 11 Конвенції, то вони закріплюють відповідні права людини (свободи), допускають їх обмеження національними законами, якщо це є необхідним у демократичному суспільстві «в інтересах» чи «для» захисту певних соціальних благ. Це є закріпленням мети тих правових норм, які будуть встановлюватись державами в порядку обмеження прав, що передбачені зазначеними статтями. Тут мета правових норм розуміється як їх об’єктивний зв’язок з відповідними соціальними благами. Європейський Суд з прав людини при вирішенні відповідних справ неодмінно перевіряє, чи відповідають зазначеним цілям правові норми, що встановлюються державами в порядку обмеження прав людини (свобод), передбачених ст. 8, 9, 10, 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Формулювання, подібні до формулювань ст. 8, 9, 10, 11 Конвенції, встановлюються частиною другою ст. 32, частиною третьою ст. 34, частиною другою ст. 35, частиною третьою ст. 36, частиною другою ст. 39 Конституції. Менш категоричним, але аналогічним за юридичним змістом є формулювання частини другої ст. 44 Конституції («порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров’я, прав і свобод інших людей»). Проте в Конституції України є і такі формулювання положень про можливість обмеження законом прав людини (свобод), які не пов’язують таку можливість певними цілями. Зокрема, відповідно до частини першої ст. 33 Конституції «кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом».

У наведених тут випадках телеологічне тлумачення правових норм і індивідуальних правових приписів здійснюється в першу чергу. Якщо буде виявлена невідповідність таких норм і приписів цілям, закріпленим у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили, немає будь-якого сенсу у подальшому тлумаченні цих норм і приписів.

2. Поширеною є правотворча практика, за якої в нормативно-правовому акті визначається його мета, мета соціальних утворень, про які йдеться в цьому акті, чи тих правових заходів, які ними передбачаються.

Так, у ч. 1 ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачається, що його метою є захист «інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими».

У частині першій ст. 3 Закону «Про кооперацію» визначена мета такого соціального утворення як кооперація: «Метою кооперації є задоволення економічних, соціальних та інших потреб членів кооперативних організацій на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів, поділу між ними ризиків, витрат і доходів, розвитку їх самоорганізації, самоуправління та самоконтролю».

У ч. 2 ст. 50 КК визначається мета кримінального покарання: «Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами».

При правотлумаченні і правозастосуванні мета нормативно-правових актів і правових норм, закріплена у такий спосіб, може враховуватись, але тільки в останню чергу, коли використані до цього прийоми тлумачення не дали можливості вирішити колізію між відповідними нормативними положеннями чи з’ясувати зміст таких положень.

3. Проте у більшості випадків цілі нормативно-правових актів нормативно не закріплюються. Наука і вітчизняна судова практика стосовно таких випадків пропонують для встановлення цілей правових норм використовувати матеріали законопроектної діяльності, протоколи засідань законодавчого органу, інші зовнішні до нормативно-правового акту, що тлумачиться, джерела. Ця думка висловлювалась до Є. В. Васьковського, підтримувалась ним[306] і визнається на цей час у науці і судовій практиці. Такі думки і практика є неприйнятними. Значна частина депутатів при прийнятті закону, можливо, мала на увазі зовсім інші цілі, ніж суб’єкт законодавчої ініціативи, і голосувала за прийняття закону зовсім з інших міркувань. Тому нормативно не закріплені цілі, які висловлювались авторами проекту акта законодавства чи особами, які приймали (видавали) нормативно-правовий акт, не можуть враховуватись при тлумаченні таких актів.

Наукова думка, правотворчий і правозастосовний досвід врахування зовнішніх джерел при тлумаченні нормативно-правових актів ідуть із сфери міжнародного права. П. 1 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів приписує тлумачити міжнародні договори, зокрема «у світлі... мети договору». При цьому слід враховувати, що в цьому пункті, який приписує тлумачити міжнародні договори у світлі мети відповідного договору, про мету йдеться після того, як сформульовані такі приписи: 1) загальний припис тлумачити договори сумлінно; 2) припис надавати термінам звичайного значення; 3) припис надавати термінам такого значення в контексті міжнародного договору; 4) припис тлумачити міжнародні договори в світлі їх об’єктів. Європейський Суд з прав людини допускає врахування таких зовнішніх джерел як при тлумаченні правових актів взагалі, так і при виявленні їх цілей. Зокрема, М. де Сальвіа зауважив, що Європейська конвенція з прав людини потребує ключів, що можуть спрямувати суб’єкта тлумачення до того, щоб точно визначити зміст норм, що в ній формулюються. Провідне місце у такому спрямуванні належить телеологічному і еволюційному тлумаченню[307].

Але використання цього досвіду при тлумаченні актів вітчизняного законодавства видається в основному неприйнятним. Не дивлячись на той розвиток, який отримало міжнародне право, воно не утворює такої завершеної системи як національне право. Тому у сфері міжнародного права існує більше прогалин, ніж у праві національному, що і спонукає звертатись до зовнішніх джерел з метою з’ясування цілей міжнародних договорів. Що стосується національного законодавства, то воно відривається від своїх творців і існує як самостійне соціальне явище, для з’ясування цілей якого немає будь-якої необхідності у зверненні до зовнішніх джерел. З огляду на викладене слід критично оцінити настанову судам при застосуванні положень законів ураховувати цілі і намір законодавця (п. 4 розділу II Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів[308]).

4. Оскільки цілі нормативно-правових актів і правових норм нормативно закріплюються нечасто, а використання для їх виявлення зовнішніх джерел є неприйнятним, вони переважно повинні виявлятись із контексту відповідних нормативних положень, а також із сутності і змісту суспільних відносин, які цими положеннями регулюються.

Мета правових норм виявляється із контексту, зокрема при тлумаченні частини другої ст. 19 Конституції («органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»). Із цього конституційного положення випливає і за допомогою висновку від протилежного виявляється правова норма, згідно якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть діяти за відсутності підстави і повноважень, встановлених Конституцією або законами, та за відсутності визначених Конституцією та законами способів їх дій. Це, зокрема, буквально означає, що державні органи не повинні захищати права і інтереси людини і громадянина за відсутності визначених Конституцією і законами підстави, повноваження і способу дій. Таке тлумачення частини другої ст. 19 Конституції повністю відповідає її букві. Проте лінгвістичним тлумаченням не може вичерпуватись інтерпретація цього конституційного, положення. Треба далі здійснити логічне тлумачення, врахувати контекст, зв’язок частини другої ст. 19 Конституції з частиною першою тієї ж статті («правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством»). Цей зв’язок дає можливість виявити мету правової норми, що формулюється в частині другій ст. 19 Конституції: обмежити можливість державних органів, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти усупереч правам і інтересам кожного.

У світлі цієї мети стає помітною невідповідність частині другій ст. 19 Конституції дій державного органу та органу місцевого самоврядування у наступних випадках.