Розділ «2. Особливості мовлення дитини раннього віку»

2.1. Засвоєння нових форм та функцій мовлення

Дитина раннього віку набагато більш самостійна за немовля. Зростання її активності призводить до появи складних видів діяльності - насамперед, предметної гри, що має спільний з дорослим характер; виникає ситуативно-ділова форма спілкування з дорослим; самосвідомість дитини досягає якісно нового рівня. Всі ці обставини створюють необхідні зовнішні та внутрішні умови для особливо інтенсивного розвитку мовлення.

У ранньому віці виникають ситуативна та описова форми мовлення. Особливо помітного розвитку досягають такі функції мовлення, як комунікативна, пізнавальна, узагальнююча, регулююча.

У спілкуванні дитини переважає ситуативне мовлення, що приходить на зміну жестикуляторному. Хоча в ньому зберігається значний вміст жестів та міміки, проте зростає доля вербальних компонентів, міцно пов'язаних з оточуючою ситуацією.

Ситуативне мовлення водночас є діалогічним, утворюється з взаємопов'язаних реплік малюка й дорослого. Характерна структура мовленнєвої взаємодії - питання-відповідь; пропозиція-виконання; прохання-реалізація тощо.

Зміцнюється зв'язок мовлення із іншими пізнавальними процесами. У 2-3 роки дитина коментує свої дії з предметами у грі та поза нею (машинка їде, чашка впала), називає сприймане, повторює і запам'ятовує віршики, скоромовки; мовлення допомагає розрізняти ознаки предметів та предмети між собою: ця лялька велика, а ця маленька, тут багато іграшок, а тут - мало. Все це дає підстави для висновку, що зароджується описове мовлення.

Провідною функцією мовлення дитини виступає комунікативна, що змінюється за такими етапами.

1. Звертання до дорослого заради оволодіння предметом; якщо спроби вплинути на дорослого невдалі, то вони можуть переростати у крик, плач.

2. Прагнення привернути увагу дорослого до своїх дій з предметами.

3. Центр ситуації переноситься на володіння словом як засобом звертання до дорослого. Дитина придивляється до артикуляції дорослого. вимовляє необхідне слово - назву предмету, яка одночасно пізнає і відповідну дію дорослого з цим предметом мається на увазі [153].

Узагальнююча функція мовлення розвивається у такій послідовності:

1. Дитина позначає словом групи предметів на основі зовнішніх, виразних, але не суттєвих ознак. Так, словом "ляля" вона називає дівчинку, ляльку, своє платтячко.

2. Після 2,5 років дитина відносить слово до групи схожих предметів, незалежно від деяких зовнішніх відмінностей (черевики гумові й шкіряні, червоні й зелені, великі й маленькі).

3. До кінця раннього віку з'являються слова на позначення груп предметів, які цілком не співвідносяться із жодним одиничним об'єктом: кубики, цукерки, одяг. Водночас до цих груп дитина зараховує лише ті предмети, з якими вона знайома в особистому досвіді. Так, якщо вона не бачила раніше льодяник на паличці, то для неї це буде зовсім окремий від цукерок предмет.

Регулююча функція зароджується ще у немовлячому віці, а у дитини раннього віку відіграє важливу роль у засвоєнні соціального досвіду, особливо правил поведінки. Дитина спроможна виконувати складніші інструкції дорослого, з 2-3 дій, що передбачають її запам'ятовування: поклади ляльку і принеси чашку. Дитина розуміє пояснення дорослого: "як мити руки", "як одягати черевики", "як причісуватись". Спостерігається так зване автономне мовлення, яке є перехідним між зовнішнім та внутрішнім (Л.С.Виготський). Воно полягає у тому що дитина, називаючи себе у 3-й особі, сама собі дає настанови: "Костик вимиє руки". Дитина реагує на "можна" і "не можна" дорослого. У багатьох малюків "не можна" викликає бурхливі протести, які при правильному вихованні згодом зникають.

2.2. Перехід від засвоєння лексики до засвоєння граматики