Розділ «4.2 Галактика і квазари»

4.2.1 Сонце та Галактика

4.2.2 Метагалактика

4.2.3 Класифікація галактик

Згідно із сучасною класифікацією галактики поділяються на три типи:

1) еліптичні (E);

2) спіральні (S);

3) неправильні (Ir).

1. Еліптичні галактики на підгрупи не поділяються. Ніякої внутрішньої структури в цих галактиках не виявлено. Усі вони мають вигляд плям, що нагадують за формою винятково правильні еліпси, які відрізняються ступенем сплюснутості.

Порівняно недавно було виділено тип галактик SO, що займають проміжне положення між еліптичними Е і спіральними S. Вони мають сильно сплюснуте ядро — "лінзу" — й ледь помітний ореол, позбавлений слідів спіральної структури.

2. Спіральні галактики. Залежно від ступеня розвитку спіралей вони поділяються на підгрупи Sa, Sb, Sc. У галактик типу Sa основною частиною є ядро, тоді як спіралі виражені слабо. У галактик типу Sb спіралі розвинуті більше, а в галактиках типу Sc майже вся речовина зосереджена в спіральних рукавах, тоді як ядро виражене слабо. Знаменита туманність Андромеди — характерний представник цього класу.

3. Неправильні галактики. Вони не мають чітко вираженої регулярної структури {Магелланові Хмари).

4.2.4 Обертання галактик

4.2.5 Походження галактик

4.2.6 Гіпотези про походження галактик

У1946 році Є. М. Ліфшиц обгрунтував теорію гравітаційної нестійкості, яка базувалася на фрідманівській космології. Гравітаційна нестійкість, властива однорідному середовищу, яке розширюється, виявляється в тому, що окремі частини, густина яких з якихось причин виявилася трохи більша, ніж загальна густина середовища, розширюються дещо повільніше, ніж середовище в цілому. Це пов'язано, імовірно, з тим, що в таких місцях тяжіння сильніше, і тому воно ефективніше гальмує розширення.

Поступове відставання в розширенні, гальмування розширення в осередках згущення рано чи пізно призводить до того, що розширення цих згущень зовсім припиняється і вони "відключаються" від загального космологічного розширення. При цьому слабкі в минулому збурення перетворюються на сильні.

Така теоретична картина добре узгоджується з даними спостережень за найбільшими утвореннями у Всесвіті — надскупченнями, які теж являють собою "стінки", що відділяють величезні порожнечі, майже повністю позбавлені галактик. Імовірно, з первісних газових "млинців" і сформувалися надскупчення шляхом дроблення цих шарів на різні за масою і розмірами фрагменти. Окремі фрагменти перетворювалися згодом на галактики, дробилися на все менші згустки, які, стискаючись, перетворювалися, зрештою, на зірки. Причиною послідовного дроблення речовини є все те ж Ньютонове "уроджене тяжіння" однієї частинки до всіх інших, котре спричинило виникнення і самих первісних "млинців".

Галактики, які формуються таким шляхом, повинні мати швидке обертання, властиве спіральним галактикам. Це обертання мали вже газові фрагменти, на які розпадався кожний з "млинців", хоч ніякого початкового обертання "млинця" як цілого не було. Обертання фрагментів зумовлене вихровим рухом, який, виявляється, неминуче народжується на межах "млинців" і всередині них самих, коли ці шари згущення остаточно виділяються й відокремлюються із загального розподілу речовини у Всесвіті, який розширюється.

Згідно із цією теорією квазари можуть виникати одночасно з галактиками й ставати їх ядрами.