Розділ «163»

Коли я був малим і тільки починав ходити до школи, мою класну керівничку звали Джулі, оскільки Шивон тоді ще не працювала в школі. Вона почала в нас працювати, тільки коли мені виповнилося дванадцять.

І якось Джулі сіла поруч зі мною за стіл, поклала на нього тубу з цукерками «Смартіз» і спитала:

— Крістофере, як ти гадаєш, що всередині цієї туби?

— «Смартіз», — відповів я.

Тоді вона зняла з туби «Смартіз» кришечку, перевернула її, і звідти випав маленький червоний олівець, а вона засміялася:

— Тут не «Смартіз», а олівець.

Потім вона поклала маленький червоний олівець всередину туби «Смартіз», поставила кришечку на місце й знову спитала:

— Якби зараз сюди зайшла твоя матуся і ми би запитали в неї, що всередині туби «Смартіз», то як ти гадаєш, що би вона відповіла?

(Тоді я називав свою Матір «Матуся», а не «Мати».)

— Олівець, — сказав я.

Це через те, що коли я був малий, то не розумів, що в інших людей є власна свідомість. І Джулі сказала Матері й Батькові, що мені довіку буде важко це збагнути. Але тепер мені не важко. Оскільки я вирішив, що це така загадка, а якщо це загадка, то завжди є спосіб її розв’язати.

Це як із комп’ютерами. Люди гадають, що комп’ютери не схожі на людей, оскільки не мають свідомості, хоча під час тесту Турінга комп’ютери розмовляють із людьми про погоду, вино, описують Італію й навіть можуть жартувати.

Але людська свідомість — це просто складна машина.

І коли ми дивимося на речі, то гадаємо, що просто дивимося крізь наші очі, наче визираємо з маленьких вікон, і що в нас у голові є якась особистість, але це не так. Ми дивимося на монітори всередині своїх голів, і вони схожі на комп’ютерні монітори.

І я про це знаю, оскільки бачив експеримент, який показували по телевізору в серіалі під назвою «Як працює мозок». У цьому експерименті вам на голову вдягається шапочка з електродами, і ви маєте читати з екрана текст. Він схожий на звичайний текст, і нічого в ньому не змінюється. Але згодом, поки ваші очі рухаються текстом, ви починаєте розуміти, що відбувається щось дуже дивне, оскільки коли ви намагаєтеся прочитати уривок, який уже читали раніше, то він уже має інший вигляд.

А це відбувається через те, що поки ваші очі перестрибують з одного місця на інше, то ви нічого не бачите, ви сліпі. Ці стрибки називаються саккадами. Оскільки якби ви бачили все, поки очі перестрибують з одного місця на інше, то у вас би запаморочилося в голові. А в цьому експерименті було використано сенсор, який вирізняв, коли очі перестрибували з одного місця на інше, а коли вони так робили, то він змінював слова в тексті саме в тому місці, яке ви пропустили.

Але під час саккад ви не помічаєте, що сліпнете, оскільки ваш мозок заповнює монітор у вашій голові, і вам здається, що ви визираєте з двох маленьких вікон. І ви не помічаєте, що в іншому уривку тексту змінюються слова, оскільки ваша свідомість заповнює прогалини речами, на які ви в цей момент не дивитеся.

Люди відрізняються від тварин, оскільки на моніторах у їхніх головах можуть з’являтися речі, яких вони насправді не бачать. Вони можуть уявити людину, яка перебуває в іншій кімнаті. Або можуть уявляти, що відбудеться завтра. Або уявляти себе астронавтом. Або уявляти дуже великі числа. Або уявляти собі послідовність міркувань, коли вони намагаються щось розгадати.

І через це собака може побувати у ветеринара, перенести дуже складну операцію, і з його ноги будуть стирчати металеві спиці, але якщо він побачить кота, то забуде, що в нього в нозі металеві спиці, і побіжить за котом. Але коли людині зроблять операцію, то в її голові з’являється уявлення про біль, який тривав довгі місяці. З’являється уявлення про всі ті шви на нозі, про зламану кістку й спиці, і якщо людина побачить автобус, на який має встигнути, то не стане бігти, оскільки в голові є уявлення про те, як тріщать кістки, розходяться шви й нога знову починає боліти.