Розділ «163»

Саме тому люди вважають, що в комп’ютерів немає свідомості, що людська свідомість особлива й відрізняється від комп’ютера. Оскільки люди бачать у себе в голові монітор і думають, що якась особа в їхній голові дивиться на цей монітор, наче Жан-Люк Пікар у серіалі «Зоряний шлях: наступне покоління», коли він сидить у капітанському кріслі й дивиться на великий екран. І вони думають, що ця особа в їхній голові — це особлива людська свідомість, яка називається «гомункул», що означає «маленька людина». І вони гадають, що в комп’ютерів немає цих гомункулів.

Але гомункул — це просто ще один образ на моніторі в людській голові. І коли гомункул з’являється на цьому моніторі (оскільки людина думає про гомункула), то на екран дивиться інша частина свідомості. А коли людина думає про цю частину свідомості (ту, яка дивиться на гомункула на моніторі), то на екрані з’являється саме ця частина свідомості, а на неї дивиться якась інша. Але мозок цього не помічає, оскільки це схоже на те, як очі перестрибують з одного місця на інше, і люди так само сліпнуть у своїх головах, коли переходять від однієї думки до іншої.

І саме тому людський мозок схожий на комп’ютер. І не через те, що він особливий, а через те, що вимикається на якісь секунди, коли змінюється зображення на екрані. А оскільки люди цього не бачать, то й думають, що там має бути щось особливе, бо вони завжди думають, що є щось особливе в тому, чого вони не бачать, наприклад темний бік місяця, інший бік чорної діри або темрява, від якої вони лякаються, коли прокидаються вночі.

А також люди вважають, що вони не схожі на комп’ютери, оскільки в них є почуття, а в комп’ютерів — ні. Але почуття — це просто черговий образ на моніторі в людській голові про те, що станеться завтра або наступного року і що могло би статися замість того, що вже відбулося, і якщо це радісний образ, то вони всміхаються, а якщо сумний, то плачуть.