Розділ «14.2. Логістичне оцінювання сучасних "чудес світу"»

Якщо класичні "чудеса світу" відображали в основному найвидатніші здобутки та пам'ятки еллінської (давньогрецької) цивілізації та культури, географічно зосереджені в регіоні Східного Середземномор'я та Близького Сходу (охарактеризувавши їх, ми з'ясували наявність і значущість транспортно-логістичного чинника для кожного з них), то нові сім "чудес світу" значно різноманітніші як за часом їх створення (від ПІ ст. до н. е. до 1931 р.), так і за частинами світу, де вони розміщені (Європа, Азія, Америка). Але всі вони без винятку пов'язані з транспортно-логістичною діяльністю та інфраструктурою (див. табл. 14.1). Це твердження стосується і пам'яток, що репрезентують екзотичні та надзвичайно самобутні давні цивілізації Америки (наприклад, держави індіанців, інків та майя), які, власне, розвивалися без використання колеса та тяглового транспорту, але, незважаючи на це, створили розгалужену мережу брукованих доріг (приміром, місто давніх інків Мачу-Пікчу та священне місто майя Чичен-Ітца з його пірамідами). Важливість транспортно-логістичного фактора для створення та функціонування "чуда світу" можна простежити на прикладі скельного міста Петра (сучасна Йорданія), яке розвивалось і отримало казкові багатства тільки шляхом використання транспортно-складської та митної функцій протягом багатьох століть на перехресті караванних шляхів. Коли римляни за часів правління імператора Траяна побудували дорогу в обхід Петри (знаменита Траянова дорога або Королівський тракт1), то вона поступово збідніла та занепала, що в результаті призвело до знелюднення та перетворення на "місто мертвих" на 500 років.

Колізей

Велика китайська стіна

Стародавня будівельна логістика, система розподілу та доставки будматеріалів, провізії й робочої сили.

Давнє китайське прислів'я "Тільки той побував у Китаї, хто піднявся на Велику китайську стіну" стало звичним для мільйонів туристів, котрі щороку відвідують країну. Про те, наскільки велична стародавня споруда, свідчить і той факт, що навіть із космосу, орбіти космічного корабля, можна побачити цю стіну неозброєним оком. Велика китайська стіна (кит. - "довгий замок у десять тисяч лі") - кріпосна стіна на півночі Китаю, грандіозний пам'ятник архітектури китайської цивілізації. Перші ділянки споруджені в ПІ-IV ст. до н. е. Після об'єднання Китаю (221 р. до н. е.) імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав звести суцільний мур (раніше були тільки відокремлені земляні вали), щоб захистити північно-західні межі імперії Цінь від нападів степових народів. Потім китайську стіну неодноразово добудовували і ремонтували. Споруджено стіну зі сходу на захід від р. Шаньхайгуань, на побережжі Ляодунської затоки, до пункту Цзяюйгуань (провінція Ганьсу).

Загальна довжина всіх ліній становить 6352 км (3948 миль), висота - 6,6 м (на окремих ділянках досягає 10 м), ширина нижньої частини - майже 6,5 м, верхньої - 5,5 м. На стіні споруджені каземати для охорони і сторожові башти, а у головних гірських проходах - фортеці. Великий Мур зберігся донині, переважно у вигляді кам'яної захисної стіни династії Мін(ХУІІ ст.).

За легендою стверджують, що душа сплячого Цінь Ші Хуан-ді, потрапивши на місяць, подивилася на землю. Із захмарних висот Китайська імперія видалась йому маленькою цяточкою, і стислась душа імператора, який побачив беззахисну Піднебесну. Тоді й виникла в імператора думка спорудити стіну, котра оточувала б всю імперію, захищала її від варварів, зробила б її "єдиною сім'єю". Але насправді, ідея належить не йому: окремі частини оборонної стіни збудували ще раніше з цією самою метою правителі маленьких царств на півночі Китаю. Прагнення імператора полягало у тому, аби з'єднати ці ділянки. В 221 р. до я. е. імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав послати на кордон імперії 300-тисячну армію на чолі з полководцем Мен Тянем з метою зведення між земляними валами фортифікаційних укріплень із каменю та цегли, значна частина яких мала пролягати в непрохідних гірських районах.

Мен Тянь спорудив 34 бази поблизу будівництва, вони мали хорошу транспортну розв'язку, дороги вели в центр країни, ними прямували валки з будівельними матеріалами, провізією та робочою силою. Звідти все розподіляли по гарнізонним селищам, в яких жили будівельники. Реконструкцію попередніх земляних валів та зведення Муру розпочали зі спорудження башт, яких налічувалось майже 25 тис. Вони були різних величин та матеріалу, але кожна мала вигляд піраміди шириною та висотою приблизно 12 м. Відстань між ними становила "два польоти стріли", а з'єднувала їх товста стіна (висота сім метрів).

Будівництво Муру в основному завершили до 213 р. до н. е. Крім 300 тис. солдатів, у спорудженні Стіни брали участь сотні тисяч мобілізованих селян. "Найдовшим цвинтарем світу" називають Великий китайський мур, де поховано майже 400 тис. осіб.

Статуя Христа в Ріо-де-Жанейро

Місто давніх інків Мачу-Пікчу

Бруковані дороги в самому місті та на підході до нього, склади.

Місто було створене як священний гірський притулок за сторіччя до завоювання імперії інків іспанцями приблизно в 1440 р. і функціонувало до 1532-го, коли іспанці напали на цю територію. В той час усі його мешканці таємничо зникли. Конкістадори так і не дісталися до Мачу-Пікчу. Місто не зруйнували, але ми мало що знаємо про нього. Невідомо ні кількість жителів, ні навіть його справжня назва.

Мачу-Пікчу (мовою інків - стара гора) розташоване у Перу на висоті від 1500 до 6240 м над рівнем моря. Його загальна площа становить 32,592 га. Вершина Мачу-Пікчу перебуває "під захистом" вищої Уайна-Пікчу (інк. - молода гора), на схилах якої також збереглися руїни стародавніх будівель. Звідси видно глибокий стрімкий каньйон річки Сонця Урубамби.

Інки спорудили місто-фортецю в неприступному місці - у центрі Кордільєр, на вершині гори, оточеної високими піками й непрохідними лісами. Могутня імперія інків - нерозгадана таємниця Перу. Жителі вважали себе синами Сонця, зводили храми на висоті 3500 м; за мудрістю їх порівнюють лише з тибетськими ченцями. З погляду логістики цікаво, що не маючи колеса, залізних знарядь та тяглової худоби, імперія інків, яка за величиною могла суперничати з Римською, створила розгалужену систему мощених доріг, що охоплювала всю територію держави інків від Тихоокеанського узбережжя до Анд. Із населених пунктів, розміщених у горах, над дорогами, здійснювали управління територіями, розташованими поряд, на засадах їх повної автономії. Одна з таких доріг, вузька, якою могла рухатися лише одна людина, та яка пролягла через прірви й урвища, вела до міста-фортеці Мачу-Пікчу. Власне перед містом потрібно було перейти підйомний міст - єдиний вхід до Мачу-Пікчу, оскільки з усіх боків місто захищали стіни висотою 5 м і товщиною 1 м. На прилеглих пагорбах стояли дозорні вежі.

Місто могло існувати незалежно від зовнішнього світу. Донині археологів вражає чіткість його планування та краса кам'яних конструкцій. Свої споруди мешканці зводили з необроблених кам'яних монолітів, пізніше - з обтесаних великих кам'яних блоків, вага яких становила 200 і більше тонн.

У Мачу-Пікчу нараховують більше 200 приміщень і окремих будівель, храмів, житлових споруд, складів, оборонних стін з кам'яних блоків, що свідчить про досконале мистецтво будівельної справи. У той час архітектори подбали навіть про дренажну й зрошувальну систему, до складу котрої входять безліч вузьких каналів, які впадали в широкий центральний. Водогін міста і на сьогодні діє так, як 500 років тому.

Сучасні вчені підтверджують, що всі будови мають особливі математичні й астрономічні координати, визначені інками відповідно до їх філософії й релігії. Будинки чітко розділені за функціями: соціальними, політичними, астрономічними та релігійними. Переважна більшість із них - храми, палаци, вівтарі Й астрономічні обсерваторії. Це дає змогу припустити, що Мачу-Пікчу відігравало роль елітного релігійного центру, куди прибували кращі представники суспільства з усієї імперії інків.

Діяльність міста пов'язують з часом правління Пачакутека, який увійшов в історію інків як великий реформатор і будівельник. Із 1350 до 1500 р. люди жили в місті періодично, а постійно населяли його лише в 1500-1530 р. Потім, ще не закінчивши спорудження, вони назавжди залишили Мачу-Пікчу. Мотиви, що спонукали мешканців поспішно покинути місто, дотепер достеменно невідомі. Теорій щодо цього багато: можливо, виникла епідемія невиліковної хвороби або була локальна громадянська війна, або місто атакували ворожі племена, або з якої-небудь причини різко зменшилася подача питної води.