Розділ «Кім Пушкарьов Дитина кібера»

Дитина кібера

Тут ніколи не відчувалося спеки. Вранці Сондра натискала на кнопку і вмикала сконструйовані чоловіком автоматичні поливальники. Точно відміряними для певної погоди дозами вони освіжали густе сплетіння винограду, до міри напоювали землю під ним. Ледь піднявшись над обрієм, сонце ненадовго зазирало у затишний зелений куточок, трохи підсушувало його і незабаром прощалося з ним до наступного ранку. І як приємно було у неймовірну літню спеку опуститися в легкий фотель, всім єством відчути рятівну збадьорюючу прохолоду!

От і зараз Івен Тейлор з насолодою скинув мокру від поту майку і не сів — знесилено впав у парусину фотелю. Зітхнув на повні груди, розслабив своє велике, мускулясте, ще дуже тіло. Дістав сигарету, довго розминав її у пальцях, розглядаючи свіжі опіки на них від паяльника. Крізь відчинене вікно долинув голос дружини. Сондра питала, чим почастувати його — фруктовим коктейлем чи якимось соком з льоду? Івен посміхнувся і весело відповів:

— Сьогодні можна подавати все — соки, коктейль, навіть віскі! А найбільше пасувала б до нашого сьогоднішнього столу пляшка шампанського!

Сондра з’явилася у вікні кухні, здивовано скинула вгору тонкі брови: в таку спеку її чоловік не заперечує проти віскі?! З неприхованою цікавістю запитала:

— Невже все, любий? Фінішував? І переможно?

— Так, фінішував, — задоволено відповів чоловік. — А чи переможно?.. Я дав би точну відповідь, коли б Дік був дома. А його завжди в потрібну мить чорти носять казна-де…

— Прийде Дік, скоро прийде, — мовила Сондра. — Я радію хоча б тому, що знову бачитиму тебе в суботу і неділю. Вже це варте шампанського. Тим більше, що тебе чекає маленький сюрприз.

Вона зникла і через кілька хвилин вийшла на подвір’я з великою тацею в руках, прямуючи до столу в центрі їхньої домашньої бази. На таці одразу впадала в око припорошена пилом висока пляшка шампанського. Івен подумав, що Сондра відчула його сьогоднішній настрій, приготувала все, як до свята. Він взяв у руки пляшку, витер її серветкою, прочитав етикетку і здивовано глянув на дружину.

Сондра весело розсміялася. На етикетці її рукою було виведено дві дати. Перша, п’ятирічної давності, зафіксувала той день, коли чоловік розповів їй про свою велику мрію і, не гаючи часу, тут же зробив ескізні креслення майбутнього винаходу. Друга дата була зовсім свіженькою. Намагаючись не змахнути пилу, Сондра щойно вивела її.

— І ця пляшка чекала на мене п’ять років?!

— Як бачиш, Івен. Мені так хотілося, щоб цей день, хоч би коли він настав, перетворився на справжнє свято, щоб ти знав — я весь час вірила у твій успіх!

— Це таки справді сюрприз! Щире тобі спасибі, Сондро!..

Він пригорнув дружину, ніжно і вдячно поцілував її. У цю мить від хвіртки долинув веселий посвист — додому повертався Дік.

Їхній перший і єдиний п’ятнадцятирічний син немов вирішив постійно втішати своєю зовнішністю батьків. Від Сондри Дік успадкував гарні очі й брови, своєрідний овал обличчя; від Івена — високий зріст, широкі плечі, могутню статуру.

Дік підійшов до столу, весело мовив:

— О, у нас, здається, свято! Навіть не знаючи, з якої нагоди, офіційно повідомляю, що охоче приєдную до нього свій, як завжди, вовчий апетит!..

— Може, синку, ти не помилився, — замріяно мовив батько. — Може, зараз буде справді велике свято. Ходімо до залу на кілька хвилин…

Залом Івен Тейлор називав простору й високу кімнату, прибудовану кілька років тому до глухої стіни котеджу. Вона виходила вікнами у господарчий двір. Коли до Тейлорів наїжджали гості, широкі вікна залу були старанно зашторені — Івенові дуже не хотілося передчасно розкривати свою таємницю. Та коли б хтось зазирнув всередину цього приміщення, побачив би обладнаний всім необхідним, хоч і невеликий, важкоатлетичний зал.