Розділ «Кім Пушкарьов Дитина кібера»

Тут було все необхідне для тренування не просто новачка-любителя, а спортсмена вищого світового класу. Міжнародна штанга, міцна гімнастична драбина, повний набір гантелей і вагових гир, численні спеціальні прилади для розвитку різних груп м’язів. Підходь, наснажуй силою біцепси й трицепси, груди і плечі, було б тільки бажання!

Друга штанга стояла в центрі залу, на новенькому помості, ще без жодного сліду від падіння важких снарядів. Навколо помосту, наче окреслюючи його робочі кордони, виблискували дві тоненькі металеві рейки, схожі на іграшкову колову залізницю. На рейках стояв якийсь дивний прилад. Зовні він кумедно скидався на звичайний холодильник з світло-блакитним облицюванням та кількома отворами в ньому. Над усім цим красувалася портативна… друкарська машинка з рулоном паперу на спеціальному пристрої.

— Що це за штука, тату? Для чого вона? — здивувався Дік.

— Це, синку, твій тренер, — пишаючись, відповів батько. — Я ж знаю, про що ти мрієш: стати визначним чемпіоном і рекордсменом, уславитися на весь світ. Тільки я не певний, що зумію сам довести тебе до таких вершин: дуже важко тренувати рідну дитину на найвищому рівні. А от «Чемпіон» неодмінно доведе, без найменшого сумніву. Роздягайся й виходь на поміст, зараз він визначить, на що ти здатний.

Дік роздягався з веселою посмішкою. Хоч прилад винайшов його батько, якось не вірилося, що оця комбінація холодильника з друкарською машинкою здатна замінити живого тренера, а особливо тата з його зірким оком, глибоким розумінням техніки класичних вправ. Щоправда, батько не став тренером, зберіг вірність інженерному фахові, але важку атлетику знає здорово і залишив в її історії помітний слід. Ще й сьогодні, вже майже десятиріччя, молоді атлети марно штурмують його національні рекорди, які свого часу значилися і в таблиці світових досягнень. А в батька вже давно зійшли мозолі з долонь від штанги, тепер настала черга наживати їх синові.

Дік вийшов на поміст, звично поставив ноги під гриф легкої штанги. Батько старанно припасував йому на голову схожий на шолом древнього воїна диполь, наклеїв на різні групи м’язів кілька датчиків, з’єднаних тонкими гнучкими дротами з кібером, ніби одразу й навічно хотів надійно прив’язати сина до його незвичайного, трохи дивного тренера. Від холодних дотиків металевих датчиків Дік мимоволі здригнувся, з острахом подумав: а раптом щось зіпсується в приладі, і тисячі гострих електричних голок проштрикнуть його тіло? Що, коли ця мить — остання в його житті? Адже з електрикою не жартують! Цікаво, яка там напруга у цього «Чемпіона»? Менша чи навпаки — вища за звичайну?

Великим напруженням волі Дік постарався збутися цих думок. Батько мусив передбачити все для безпеки. Однак навіть це невеличке хвилювання, навіть незначний страх негативно позначився на психічному стані Діка, завадив повністю розкрити себе. Він трохи незграбно, хоча й без помітних зусиль, вирвав легку для себе штангу, припустившись невеликого перекосу та інших дрібних помилок. Враз ожила блакитна панель на тулубі кібера, засвітилися кольоровими очицями індикатори, немов підкреслюючи, яку велику й складну роботу виконує «Чемпіон», аналізуючи дії атлета на помості. Застрекотів і змовк друкарський пристрій. Батько акуратно відрізав ножицями змережаний словами й цифрами аркуш паперу.

Дік поглянув на аркуш і від подиву сів на поміст. Кібер і справді був тямущим тренером! Він зафіксував усе — і непомітне збоку хвилювання, і легкий переляк, і деяку невпевненість при виконанні вправи! Далі йшов перелік технічних помилок, які закінчувалися точним визначенням: навантаження становить шістдесят відсотків від можливого результату, необхідно розвивати всі без винятку групи м’язів. Завершувалося все точними рецептами: які вправи і скільки разів виконувати, скільки часу потрібно на тренувальний урок, що треба робити, крім занять на помості, тощо.

— Ну і ну! — тільки й видихнув Дік.

— Це тільки початок, — задоволено мовив батько. — З кожним новим тренуванням кібер знатиме про тебе дедалі більше й більше, отже, його рекомендації ставатимуть дедалі точнішими. Попри все мій «Чемпіон» запрограмований на постійне самовдосконалення.

— Як це, Івен? — поцікавилася дружина. Вона, мов заворожена, стежила і за кібером, і за своїм сином; у цю мить безмежно пишалася винаходом свого чоловіка, та й ним самим.

— Докладно довго пояснювати, скажу тільки, що чим більше «Чемпіон» працюватиме з Діком, тим більше вдосконалюватиме своє тренерське вміння, нагромаджуватиме корисну інформацію про нашого сина. З часом він відкине все зайве і залишить у своїй електронній пам’яті тільки найнеобхідніше, але вже до найменших дрібниць. Аж до того, як тримати Дікові великий палець правої чи лівої ноги, щоб здолати рекордну вагу, — він усміхнувся з власного жарту. — З таким тренером можна стати справжнім королем помосту.

— І скільки нам доведеться працювати? — поцікавився Дік, уява якого вже малювала йому барвисті і звабні картини майбутніх перемог та рекордів.

— Упевнений, що не більше п’яти років, — відповів батько. — А потім ми примусимо всі газети й журнали світу співати нам хвалу — тобі, мені й моєму «Чемпіонові»!

— Гаразд! — весело вигукнула Сондра. — З цієї нагоди я сьогодні знову сховаю пляшку шампанського. А зараз — до столу, у нас сьогодні справді велике свято!..

Десять років тому уславлений чемпіон і рекордсмен світу в другій важкій вазі Івен Тейлор востаннє вийшов на важкоатлетичний поміст, щоб назавжди розпрощатися з ним. Його запрошували багато різних клубів, спокушали великими грошима і найкращими умовами для роботи. Щоб він став тренером, розшукав талановитих спадкоємців, вивів бодай одного з них на велику світову арену, щоб вони могли якось протистояти традиційно непереможним росіянам.

Івен Тейлор сказав, як відрубав: з нього досить «залізної гри», він ситий нею по зав’язку, з спортом покінчено назавжди. Він — інженер, більше того — науковець, у нього добра посада в солідній фірмі електронного устаткування, його хвилюють значно цікавіші за спортивне тренування проблеми.

Сьогодні ніхто з колег і спортивних журналістів не знав, що Івен Тейлор через п’ять років після свого останнього виступу потайки вернувся до улюбленої «залізної гри». На те були свої причини, та й вернувся колишній чемпіон до штанги не в повному розумінні слова.

На той час Дікові виповнилося десять; Івен переконався, що син багато чого успадкував від нього. Хлопчина був вищий, ширший в плечах, помітно дужчий за ровесників. Дік полюбляв гантелі й штанги, і коли ця любов збережеться й надалі, то з нього може вирости атлет високого класу. Якщо, звичайно, знайдеться тренер, котрий зумів провести хлопця нелегким шляхом удосконалення, не припускаючись великих помилок у складному процесі тренування…

При цій думці він гірко посміхнувся: а де ж його взяти, такого ідеального тренера? Хоча наука вже здорово допомагає спортові, все ж багато чого ще робиться інтуїтивно, «на око». Це йому пощастило. А скільки його друзів, поспішаючи до рекордів, підривали здоров’я й кінчали вельми жалюгідно…