Розділ «Кім Пушкарьов Дитина кібера»

— Та давайте вже тут, чого там критися…

У цю мить Івена Тейлора найбільше цікавили його прорахунки та ще те, наскільки вони помітні іншим. Все одно він може стояти на своєму: ніякого кібернетичного тренера нема та й годі. До речі, правила спортивних змагань не забороняють використовувати різні прилади, навпаки — наукові новинки всіляко заохочуються у всіх видах спорту.

Максименко сів поруч з старим атлетом. Підійшов тренер Олекси Головач, опустився в крісло напроти Тейлора, тепло всміхнувся, мовив:

— Івен, вибач, але ми ще під час розминки здогадалися, що твій Дік — типова дитина кібера. Сам знаєш: таких старих зубрів, як ми з тобою, важко обвести навколо пальця.

— Може, ближче до діла? — нетерпляче попросив Івен.

— А чому б і ні? — погодився Головач. — Так спокійно розминатися, та ще й з секундоміром, так впевнено виходити до величезної початкової ваги може тільки атлет, який наперед твердо знає свій результат, безмежно вірить залізному авторитетові кібернетичного тренера — найкращого, єдиного у світі, який ніколи не помиляється, все визначає до грама, планує вагу для кожного підходу. Хоча, як нам здається, наприкінці ти все-таки зрадив настанові кібера, пустився на авантюру…

Івен нервово сіпнувся, Головач поклав свою руку на його:

— Не треба, Івен. Я медик, ти добре знаєш. Та й мені ще з часів нашого суперництва не давали спокою можливості кібернетики у нашій справі. Для початку ми користувалися звичайними комп’ютерами, потім вдалися до пошуків. І дещо таки знайшли, хоча, як і ти, не рекламуємо своїх винаходів. Будеш у нас — завітаєш до тренувального залу, побачиш наших чудових помічників. Це прекрасні штуки — кібери, ми дуже поважаємо їх, без них останні роки, як то кажуть, ні кроку…

— Он воно що! — гірко зітхнув Тейлор-старший.

Виявляється, його вже випередили в тій справі, в якій він вважав себе мало не піонером! І він нікого не здивує геніальним творінням рук своїх!

І він запитав Головача:

— Отже, твій Олекса — також дитина кібера?

— Не зовсім, хоча значною мірою і він завдячує успіхом кіберові, — розсміявся Залізний Пітер. — Думаю, що наші шляхи розійшлися в головному — у методиці тренування.

Він умовк, не знаючи, вести далі цю делікатну і, можливо, неприємну розмову чи не варт. Івен заохочуюче кивнув головою — йому хотілося знати все.

— Розумієш, у нас тренують спортсмена в колективі. Кібери лише допомагають нам. Ми переконані, що навіть найкращий, найдосконаліший кібер може далеко не все. Йому непідвладні, наприклад, емоції, йому ніколи не пізнати, що таке піднесений душевний стан. А це так багато важить у нашій справі!

Головач на якусь мить притих, а тоді мовив:

— Вибач за відвертість, але я впевнений, що ти тренував Діка за сімома замками, без свідків, у нього ж нема друзів навіть у вашій збірній. А він чудовий компанійський хлопець! І за такого хлопця ніхто не вболівав. А ти незгірше од мене знаєш, що можна зробити, коли тебе підтримують друзі!

Івен розсміявся: Залізний Пітер вдало підсолодив гірку пілюлю — нагадав про свою єдину поразку від нього. Це сталося в рідному місті Івена. Тисячі очей з такою надією дивилися на нього, що він не міг, ну ніяк не міг програти! За один вечір Івен перевершив усі свої рекорди і зрештою переміг Залізного Пітера! А чи бачив сьогодні такі ж доброзичливі очі його Дік? Справді, поруч з кожним атлетом у кожній команді були не тільки тренер, лікар, масажист, а й ще хтось із його друзів, і всі, як могли, допомагали йому. Тільки вони з Діком були самітні…

Свистів у дротах шалений вітер. Він розвіяв хмари, очистив небо, і зорі вже потроху танули в ранковій імлі, коли Тейлори поверталися до готелю. До свого готелю, бо й жили вони окремо від інших учасників чемпіонату. Ішли пішки — Івенові хотілося трохи освіжити голову, ще раз подумати над словами Головача.

Він добре знав цей мотив, не раз зустрічав його в радянських спортивних виданнях — колективізм, дружба, більше того — колективна воля до перемоги. І завжди трохи підсміювався з цих слів. Йому, вихованцеві іншого світу, вони здавалися вигадкою журналістів. Ну який там у біса колективізм, яка колективна воля, коли ти виступаєш на помості сам один і ніхто не має права бодай пальцем поворушити, щоб допомогти тобі! Виходить — допомогти можна. Максименко протягом усього виступу був немов зв’язаний невидимими нитками з своєю командою, з усіма хлопцями. Може, тому так сміливо і впевнено він вдавався до надрекордних спроб, може, тому і невдачі не злякали його…