Розділ «9. Нерон, Октавія й Акте. Нічні пригоди Нерона. Сутичка на Фламинієвому шляху. Заслання Фавста Корнелія Сулли. Нерон стає розсудливим»

Як уже згадувалося, першою дружиною Нерона була дочка імператора Клавдія й Мессаліни Клавдія Октавія (частіше її іменують просто Октавія), але життя з нею було для Нерона безрадісним. Він кілька разів бив дружину й навіть намагався її задушити. Про ставлення імператора до своєї першої дружини свідчать римські монети. На них зображень Октавії немає. Що ж до монет провінцій, то на деяких монетах східних провінцій зображували з одного боку Нерона, а з іншого Октавію, іменуючи її титулом Августи. Однак насправді цього титулу Октавія так і не отримала, і розміщення такого титулу на деяких провінційних монетах було, вочевидь, лише наслідком того, що місцеві монетники не завжди розуміли, що відбувається у столиці.

Уникаючи дружини, Нерон знаходив утіху в обіймах своєї коханки Акте. Із цією дівчиною у Нерона залишилися теплі стосунки до кінця його днів.

Не слід уявляти Акте як бідну й безправну істоту, змушену лише задовольняти чужу хіть. Імператор був молодим, гарним і цілком міг їй подобатися. Як писав Корнелій Тацит, Нерон осипав Акте подарунками, а «Акте тим часом розкішшю бенкетів і сповненими спокуси таємними зустрічами зуміла остаточно зачарувати принцепса».

Дивно те, що ніхто з римських істориків, які писали про неї, не дорікає Акте у спробах особисто втручатися в політику й зловживати своїм впливом. Вочевидь, якщо вона як вільновідпущениця Сенеки і схиляла Нерона діяти відповідно до порад свого патрона, то робила це досить тонко і ненав’язливо. При цьому, не наживши собі ворогів втручанням у політику, про свої власні інтереси Акте теж не забувала.

Невідомо, чи була Акте багатою до того, як на неї звернув увагу імператор, але згодом вона стала жінкою вельми заможною. Археологи знаходять цеглу із клеймами цегельних заводів, що належали їй. У Сардинії за клеймами на керамічних водогінних трубах вдалося встановити, що її власністю були дві прекрасні вілли - у Путеолах та Велітрах. До наших днів збереглися надгробки з написами деяких її рабів і рабинь, серед яких були скороход і грецька співачка. Надгробок самої Акте поки не знайдено, що не дозволяє визначити її віру, але, поза всяким сумнівом, жила вона безбідно. Светоній Транквілл стверджує, що Нерон настільки захопився Акте, що «ледь не вступив із нею в законний шлюб, підкупивши кількох сенаторів консульського звання, аби ті заприсяглися, начебто вона із царського роду». Люди, готові заприсягтися, що Акте походить із роду пергамського царя Аттала, звісно ж, були - що й не дивно. Адже знайшовся за Калігули свідок вознесіння його сестри Друзілли на небеса, а за Клавдія - охочі підтвердити царське походження його улюбленого вільновідпущеника Палланта. Проте такий шлюб міг тоді викликати загальне обурення - багато хто пам’ятав сумні наслідки шлюбу Марка Антонія з єгипетською царицею Клеопатрою.

Чи бажав Нерон побратися з Акте, чи це були лише чутки, сказати важко, але якщо це й так, від такого шлюбу вирішено було відмовитися.

Акте не вимагала для себе зайвого. Нерон міг проводити час із нею, а міг розважатися в інших веселих компаніях. Він, часто-густо «одягнений, щоб не бути впізнаним, у рабське лахміття», «тинявся вулицями міста, лупанарами* та всілякими кублами, і його супутники крали виставлені на продаж товари й завдавали ран випадковим перехожим, які навіть уявити не могли, хто перед ними, тож і самому Нерону інколи перепадали в бійках удари, й на його обличчі виднілися залишені ними сліди». У 55-56 роках, коли усе це відбувалося, Нерону було лише 18 чи 19 років. «Золота молодь» багатьох країн і у значно пізніші й, здавалося б, «цивілізованіші» часи поводилася так само.

Утім, цілком може бути, що до всіх цих пригод Нерона спонукало не просто бажання побешкетувати і розважитися. Можливо, що до цього його підштовхував розпач від неможливості одружитися з коханою жінкою, і імператор випускав у такий спосіб свою лють.

____________________

* Лупанари - римські будинки розпусти.

Римом поповзли чутки, що нічні бешкети влаштовує сам принцепс, і цим, звісно ж, почали користуватися зловмисники, які «під іменем Нерона заходилися на чолі власних зграй безкарно творити те ж саме».

Чому безкарно? Тому що безпечніше було віддати гаманець і навіть дати себе побити, ніж намагатися чинити опір. Якийсь Юлій Монтан, син сенатора, посмів дати відсіч - відштовхнув імператора, який накинувся на нього в нічному мороці. Вочевидь тоді Нерону дісталося трохи більше, ніж бувало у попередніх сутичках. Проте ще більше дісталося Юлію Монтану. Попри всі наступні запевнення, що він помилився, така зухвалість коштувала йому життя. Щоправда, Нерон надалі «став обережнішим і оточив себе воїнами й більшою кількістю гладіаторів, які залишалися осторонь від розпочатої бійки, поки вона не вирізнялася особливою запеклістю, але якщо нападників починали долати, бралися до зброї». Вершина буйства Нерона, що тішився звільненням від материнської опіки, припадає саме на 55-56 рр., а потім поступово йде на спад - Нерон подорослішав. Утім, остаточно нічні «прогулянки» припинилися лише після того, як 58 року «якісь молоді люди через поширену тоді серед молоді розбещеність нагнали страху на охоронців Цезаря, які поверталися до міста Фламинієвим шляхом».

Вільновідпущеник Нерона, якийсь Грапт, заявив, що на Фламинієвому шляху ескорт імператора наштовхнувся аж ніяк не на просту компанію молоді, а на засідку, віроломно влаштовану Корнелієм Суллою, і лише диво врятувало принцепса. Як уже згадувалося, Фавст Корнелій Сулла, зведений брат імператриці Мессаліни, був одружений на дочці Клавдія Антонії. Таке споріднення давало йому шанс у разі усунення Нерона претендувати на престол. 55 року його вже звинувачували у спробі захопити владу, але тоді Нерон не повірив звинуваченню і навіть стратив одного обвинувача, а трьох інших зас лав. Якщо вірити Тациту, то й друге звинувачення було вигадкою.

Одначе Суллу цього разу звинувачував Грапт, «який наловчився у палацових інтригах, оскільки з часу Тіберія він жив і зістарівся в палаці».

Повторне звинувачення насторожило імператора. Було проведено ретельне розслідування того, що сталося. І Корнелій Сулла, і всі його раби та клієнти якнайрішучіше відкидали обвинувачення, і довести його вини не вдалося. Проте Нерон вирішив перестрахуватися - про нічні прогулянки імператора Тацит більше не згадує, а Корнелію Суллі наказали відбути у заслання в Массилію (нинішній Марсель) і жити там безвиїздно. Засланням справа не обмежилася. Згодом Нерон все-таки стратить його, але це буде чотири роки по тому.