Розділ «27. Нерон виходить на сцену. Ставлення римлян до імператора-артиста. Перейменування місяців. Знову доноси, знову змови. Загибель сенаторів Тразея Пета й Барея Сорана»

Не зважаючи ні на що, під час проведення Нероній 65 року Нерон вийшов на сцену Рима. Напевно, не варто говорити про можливу неупередженість суддів, коли перед ними в якості одного із претендентів на нагороду виступав повновладний імператор, але він змагався у співі й декламації нарівні з усіма. Після виступу він, якщо вірити Тациту, «схиливши коліно, рухом руки виразив свою найглибшу повагу до глядачів, після чого, удавано хвилюючись, застиг, чекаючи на рішення суддів. І римська чернь, що звикла відзначати жести акторів, які сподобалися їй, вибухнула вигуками схвалення й оплесками. Можна було подумати, що вона охоплена радістю; втім, ці люди, байдужі до суспільного безчестя, мабуть, і справді щиро раділи».

Римський плебс і римську знать охопили цілком різні почуття. Якщо плебс був задоволений, то римська знать внутрішньо обурювалася. Не схвалювали нововведення й звиклі до суворих патріархальних звичаїв жителі римської глибинки, котрі опинилися тоді в столиці й побачили настільки незвичне видовище. Невдоволення провінціалів зросло через ведмежу послугу, що її зробили Нерону декотрі з його наближених.

Вони переборщили у своїх намаганнях будь-що забезпечити нестримні овації, і «прибулим із віддалених муніципіїв усе ще суворої й вірної давнім звичаям Італії та мешканцям далеких провінцій, котрі приїхали як їх представники чи в особистих справах, незвичним до розгнузданості Рима, важко було спокійно дивитися на те, що відбувалося навколо них; не впоралися вони й з ганебним обов’язком плескати в долоні; їхні невмілі руки швидко втомлювалися, вони збивали з ритму спритніших і досвідченіших, і на них часто падали удари воїнів, розставлених між рядами для того, щоб не було ані миті, заповненої безладними криками чи недозволеним мовчанням». Для деяких глядачів Неронії обернулися трагедією - «багато римських вершників, пробираючись крізь завузькі входи серед тісної юрби, були задавлені, а інших, які провели день і ніч на своїх лавах, вклали згубні хвороби». При цьому, за словами Корнелія Тацита, «ще небезпечнішим було не з’явитися на видовищі, оскільки безліч спостерігачів явно, а ще більше - потай, запам’ятовували імена й обличчя тих, хто входив, їхній дружній чи неприязний настрій. За їхніми доносами дрібний люд негайно засуджували до страти, а знатних згодом наздоганяла затаєна попервах ненависть принцепса». Можливо, Тацит тут трохи згущує барви, але спроби деяких придворних вислужитися перед імператором справді могли перетворити улюблені для багатьох простолюдинів видовища на тяжку повинність. Навряд чи варто сумніватися й у тім, що придворні поспішали доповісти імператорові, хто зі знаті як реагує на влаштоване ним видовище й особливо на його власні виступи. Не могло обійтися й без обмов. Спроби в такий спосіб помститися комусь, звісно ж, були.

Якщо Неронії минули саме так, як це описав Корнелій Тацит, то стає зрозумілим що не всі римляни покращили свою думку про імператора. Нерону ж здавалося, що він став кумиром і лише окремі недоброзичливці злостяться щодо його захоплень.

Незабаром після других Нероній він, нарешті, дає згоду на перейменування місяця квітня у Нероній. Тоді ж місяць травень було названо іменем Клавдія, а червень - іменем його славетного діда Германіка. Римська знать зовні все ще виказувала покору Неронові, і це перейменування є досить примітним.

Окрім звеличення власного імені, Нерон нагадав усім, що він онук знаменитого й усіма улюбленого полководця Германіка, підкресливши цим, що й сам зможе повести в бій війська. Перейменування ж травня на честь його названого батька Клавдія мало підкреслити легітимність його власних прав на престол як названого сина Клавдія і змусити римлян забути про долю Британніка й Октавії.

Вочевидь, окрім потоку вихвалянь, до Нерона все-таки надходила й деяка інформація про реальний стан справ у країні. І саме тому було вирішено гучним перейменуванням римських місяців нагадати всім і про доблесне походження імператора, і про повну легітимність та божественність його влади. Утім, ці заходи не усували першопричин невдоволення опозиції. Ситуація в імперії ставала дедалі напруженішою.

Початок 66 року було відзначено викриттям чергової змови. Справа знову почалася з доносу…

Як ми пам’ятаємо, 62 року тодішній претор Антистій Созіан на багатолюдному бенкеті в Осторія Скапули оприлюднив ганебні для Нерона вірші. Сміливість його можна пояснити: він розраховував, що Нерон не втримається при владі. Нерон тоді втримався, а Антистія Созіана було заслано. Чотири роки перебування на засланні перемінили колишню «сміливість» Созіана на бажання вислужитися. І от 66 року Антистій Созіан написав донос і на свого колишнього друга Осторія Скапулу, чий батько був тоді римським намісником у Британії, і на ще одного свого друга - колишнього консула-суффекта Публія Антея.

Він звинуватив їх у зазіханнях на владу. Обидва звинувачені мусили вкоротити собі віку. Втім, це був лише початок. У ході розслідування проти їхніх друзів «упродовж кількох днів загинули один за одним Анней Мела, Аніцій Цереал, Руфрій Кріспін і Гай Петроній…» Анней Мела був рідним братом Луція Аннея Сенеки. Після розкриття 65 року змови Пізона наклали на себе руки Луцій Анней Сенека й син Аннея Мели - Марк Анней Лукан, проте Анней Мела тоді не тільки не постраждав, а й залишився на надзвичайно вигідній посаді, де «завідував майном принцепса як прокуратор». А тепер йому наказали розітнути собі вени.

Руфрій Кріспін, перший чоловік Поппеї Сабіни, також зробив непогану кар’єру - він був префектом преторія, отримав консульські відзнаки, став сенатором. 65 року Руфрій Кріспін виявився серед учасників змови Пізона, але тоді його лише заслали на острів Сардинію. Можливо, тоді йому допомогло заступництво колишньої дружини, яка мала від нього дитину, але 66 року заступитися за нього вже не було кому, і йому не залишалося нічого іншого, як вкоротити собі віку. Так само мусили вчинити й інші обвинувачені.

Почали згущуватися хмари й над головами деяких інших представників римської знаті. Будь-яку критику вже сприймають як щось неприпустиме, й ось у неласку потрапляють сенатори Тразея Пет і Барея Соран.

Обидва були людьми заможними та впливовими, а Тразея Пет мав ще й славу видатного філософа-стоїка. «Для засудження обвинувачуваних Нерон обрав дні, коли очікувалося прибуття Тирі дата, що мав вступити на вірменський престол». У день приїзду царя Тразею Пету було заборонено приєднатися до зустрічі, а незабаром після від’їзду парфян обидва сенатори мусили вкоротити собі віку. На додачу до цього декотрих їхніх друзів і родичів було позбавлено майна і заслано.