Розділ «Післямова»

Римляни сприйняли смерть Нерона по-різному. Одні раділи, бігаючи містом у фрігійських ковпаках (такий ковпак, згідно зі звичаєм, надягали на голову раба, відпускаючи його на волю), проте «були й такі, які ще довго прикрашали його гробницю весняними й літніми квітами та виставляли на ростральних трибунах то його статуї в консульській тозі, то едикти, де йшлося про те, що він живий і незабаром повернеться на острах своїм ворогам».

У деяких частинах імперії його попри все продовжували шанувати.

Особливо популярним ім’я Нерона було в східних провінціях Риму та в сусідній Парфії. Парфянський цар Вологез, вдячний Неронові за те, що той після воєн за Вірменію, які тривали від 55 до 62 року, погодився поставити там царем брата Вологеза Тирідата, через своїх послів, які вирушили у Рим для поновлення союзу, з особливою наполегливістю просив, щоб пам’ять Нерона залишалася в пошані.

Про те, що Нерон був досить неоднозначною особистістю, найкраще свідчить ставлення до нього жителів східних провінцій імперії. Ще впродовж кількох десятиліть після його загибелі в різних східних провінціях імперії з’являлися самозванці, Лженерони, які здіймали повстання під гаслом відновлення своєї влади. Певне, саме кількаразова поява Лженеронів породила міф, який поширився серед християн у IV-V ст., про майбутнє друге пришестя Нерона напередодні кінця світу і його виступ на боці Антихриста проти «праведних». Нерон став символом репресій проти християн.

Цікаво, що коли наприкінці IV - на початку V ст. у Римі з’явилася традиція карбувати й роздавати народові у свята «конторніати» - імітації стародавніх монет, то, хоча серед них і була невелика кількість конторніатів із зображеннями різних обожнених «добрих» імператорів, явно переважали монети із зображеннями Нерона. Чому ж саме Нерон знову став таким популярним? Можливо, випуск монет із зображенням гонителя християн Нерона був однією з форм прихованої антихристиянської пропаганди, яку намагалися тоді провадити останні погани.

Потім про Нерона забули. Минуло ще півтора тисячоліття. У XIX-XX ст. у Європі, що вже давно прийняла християнство, посилився інтерес до римської культури й мистецтва, тож зображення Нерона знову стали популярними і їх часто використовували для оздоблення різних предметів.

Нерон жодного разу не відзначився ані як видатний державний діяч, ані як полководець, ніколи його не вважали «добрим» імператором, про ступінь його майстерності як співака й артиста можна лише здогадуватися. Однак його незвичайне життя й трагічна доля завжди вабили до себе істориків та письменників, і, напевно, немає жодного римського імператора, про якого було б написано більше книг, аніж про Нерона. Утім, як зазначав ще сучасник Нерона, Йосиф Флавій, «багато письменників розповідали про Нерона; одні з них, яким він чинив благодіяння, із вдячності до нього спотворювали істину, інші з ненависті й ворожості настільки оббрехали його, що не заслуговують жодного вибачення».

Цілковито поділяючи цю думку Йосифа Флавія, я намагався писати свою книгу без упередженості.

Володимир Дмитренко

Вітаємо, ви успішно прочитали книгу!