Розділ «5. Агріпина Молодша біля керма Римської держави. Бурр і Сенека перехоплюють важелі управління. Філософські настанови й прекрасна Акте. Перші кроки юного імператора»

Сенат без заперечень обожнив імператора Клавдія, а Агріпину Молодшу було призначено на почесну посаду головної жриці його культу. Римський сенат також ухвалив дати їй почесний ескорт із двох лікторів.

Отримавши владу, Агріпина Молодша почала негайно розправлятися з неугодними. Першою жертвою нової влади став Юній Сілан, проконсул провінції Азія і брат доведеного раніше до самогубства Луція Сілана, нареченого Октавії. Він, здавалося б, не становив ніякої загрози, але Агріпина боялася, що він спробує помститися за брата.

Непрямою небезпекою вважала вона й те, що Сілан був праправнуком Октавіана Августа і тому міг заявити претензії на престол. Моторошне враження на сучасників справило те, що Юнія Сілана отруїли прямо під час бенкету в палаці. Вільновідпущеник Гелій, що відав майном імператора в провінції Азія, та вершник Публій Целер, яким доручили цю брудну справу, виконали її майже публічно. Слідом за першою жертвою з’явилися нові. Вільновідпущеника Нарциса, який свого часу наважився суперечити Агріпині, кинули до в’язниці, де довели до смерті, а його величезний статок конфіскували.

Як писав Корнелій Тацит, «такі вбивства ставалися б одне за одним, якби цьому не завадили Афраній Бурр і Анней Сенека. Керівники й наставники юного імператора, які перебували (рідкість серед можновладців) у добрій згоді, вони однаковою мірою, але різними шляхами набули сили: Бурр - турботами про військо та суворістю поводження, Сенека - наставляннями в красномовстві й вільною від підлесливості ввічливістю». Вони були не тільки наставниками юного імператора, але і його опорою. Свого часу Агріпина Молодша сама сприяла Афранію Бурру й Луцію Аннею Сенеці, однак незабаром вони почали грати самостійну роль у політиці Риму. Причому слід зауважити, що крім турбот про строгість поводження та наставлянь у красномовстві Бурр і Сенека використали ще один давній і значно дієвіший засіб забезпечити собі вплив на Нерона. Потай від Агріпини Молодшої вони познайомили його із прекрасною Акте - вільновідпущеницею Сенеки. У ті часи вільновідпущеник усе життя продовжував уважати колишнього хазяїна своїм «патроном» (заступником) і мав завжди виявляти йому повагу й діяти у його інтересах. Тому цілком зрозуміло, що Акте з’явилася перед очима Нерона аж ніяк не випадково. Чому це робилося таємно? Причина була простою - вже хто-хто, а Агріпина Молодша знала, якого впливу на юнака могла набути прекрасна спокусниця. Провадячи справи імперії, Агріпина не помітила, як у неї перехопили важелі правління.

Перші кроки Нерона обнадіювали. У своїй програмній промові перед сенатом Нерон обіцяв брати приклад з освічених і мудрих правителів. Він обіцяв дотримуватися закону й зберігати права сенату.

На початку правління Нерона було ухвалено закони про скасування недоїмок і незаконних поборів відкупників, про припинення сваволі донощиків (нагороди донощикам він скоротив учетверо), було скасовано 4-відсоткове мито на продаж рабів і знижено багато інших по датків. Проти підробки заповітів тоді вперше було придумано робити в табличках отвори, тричі пропускати крізь них нитку й тільки потім запечатувати. Заповіти стали оформлятися таким чином, що людина, яка писала чужий заповіт, уже не могла, як це бувало раніше, приписувати собі подарунки без відома заповідача. Захисникам осіб, які вели судову тяганину, було встановлено тверду й постійну оплату, а місця на лавах у суді, за які раніше охочий слухати справу мав платити, стали надаватися безкоштовно. При вирішенні судових справ скарбниці, де розглядали здебільшого скарги провінціалів, для прискореного розгляду їх передавали спеціальній комісії - форуму рекуператорів, а всі оскарження із судів пересилалися в сенат.

Коментуючи ці заходи, варто сказати, що деякі з них мали лише тимчасовий ефект. Скажімо, спроби то обмежувати оплату судових захисників, то знімати всі обмеження здійснювалися в Римі неодноразово (це бувало й до Нерона, й після), неодноразово змінювалися (та й не могли не змінюватися) також розміри різних податкових ставок. Однак деякі з Неронових нововведень виявилися дуже вдалими. Наприклад, проши вання документа нитками з подальшим його опечатуванням, надовго пережило час його правління і збереглося до наших днів.

Окрім роздавання грошей преторіанським гвардійцям та легіонерам, Нерон, зійшовши на престол, не забув і про цивільне населення.

Народу роздали по чотириста сестерціїв на людину. Сенаторам із зубожілих родів призначили щорічну допомогу, причому деяким до п’яти сот тисяч сестерціїв. Нерон постарався налагодити гарні відносини з сенатом і навіть відхилив деякі із запропонованих йому почестей, визнавши їх надмірними. Зокрема, пославшись на свою молодість і недосвідченість, він спочатку відмовився від звання «Отець Вітчизни», прийнявши його дещо пізніше.

Якийсь час Нерон не порушував своєї обіцянки, «і сенат справді безперешкодно ухвалив на власний розсуд чимало рішень», серед яких Корнелій Тацит згадував рішення заборонити «брати на себе захист у суді за хоч яку винагороду, чи то гроші, чи подарунки, а також що квестори, обрані на наступний термін, не були зобов’язаними давати за свій рахунок гладіаторські бої».

Нашому сучасникові такі питання можуть здатися незначними, але в ті роки вони були вельми важливими і, як ми пам’ятаємо, турбували й попередників Нерона. Свого часу указом імператора Тіберія було скасовано вибори магістратів на народних зборах. Їх відтоді призначав сенат, що звільнило претендентів від необхідності домагатися прихильності юрби за допомогою видовищ. Утім, це зняло з них лише частину проблем: за традицією, після призначення на посаду вони повинні були періодично влаштовувати видовища.

Для декотрих не надто заможних представників знаті це було вкрай обтяжливо. Нерон таким кроком, звісно ж, зменшив їхні клопоти, але додав клопотів скарбниці. Обмежувати винагороду судових ораторів намагалися й попередні імператори, зокрема Клавдій, але обмеження, введені Клавдієм, були набагато помірнішими.