TextBook Урагани, пожежі, змови були не єдиними нещастями, які навалилися на Нерона. Його сімейне життя з Поппеєю Сабіною не складалося. Про вплив цієї жінки на політику імперії відомостей практично немає, але від 58 року й до своєї смерті вона завжди була поруч із Нероном. Йосиф Флавій, називаючи Поппею жінкою «набожною», писав, що вона була прихильницею іудаїзму. 64 року Йосиф Флавій був прийнятий Поппеєю і домігся звільнення декількох рабів, арештованих раніше римською владою. Що ж до ставлення до неї самих римлян, то якщо першу дружину Нерона Октавію вони, безумовно, поважали, до Поппеї Сабіни ставилися радше негативно.
Нерон одружився з Поппеєю Сабіною, кохаючи її, але гармонії між подружжям ніколи не було. Коли вона народила йому дочку, він не тямився від радості й негайно надав титул Августи і дружині, і донь ці. Одначе той факт, що він не надав їй цього титулу раніше, одразу після весілля, свідчить, що на це були якісь причини. Після народження 63 року дочки на монетах з’явився й портрет Поппеї Сабіни, але тетрадрахму, де з одного боку містилося погруддя Нерона, а з іншого - Поппеї Сабіни, встиг випустити лише монетний двір в Александрії. Їхня дочка незабаром померла, й більше жодної монети із зображенням Поппеї Сабіни ані в Римі, ані в провінціях не карбувалося.
Подружжя почало сваритися?… Мабуть - так… Відмінність характерів, сварки стали причиною не однієї сімейної трагедії; у долі Поппеї Сабіни вони також зіграли фатальну роль. 65 року Поппея Сабіна знову завагітніла. Якось, повернувшись зі змагань Нерон, полаявшись із дружиною у нападі люті вдарив її, вагітну, ногою, від чого вона й померла.
На думку Корнелія Тацита, вбивство Поппеї Сабіни не було навмисним - Нерон кохав її і бажав мати від неї дітей. Як писав Тацит, «тіло її не було спалено на багатті, як це у звичаї римлян, а за звичаєм чужоземних царів його просочують пахучими оліями й бальзамують, після чого переносять у гробницю Юліїв. Все-таки їй було влаштовано похорон за державні кошти, і Нерон із ростральної трибуни виголосив над нею похвальне слово, у якому говорив про її вроду, про те, що вона була матір’ю божественної дитини, та про інші дарунки долі».
Светоній Транквілл писав, що Нерон нібито наказав рабам утопити в морі свого пасинка - сина Поппеї Сабіни від її першого чоловіка Руфрія Кріспіна, «бо чув, що хлопчик, граючись, називав себе полководцем та імператором», але вірогідність цього повідомлення досить сумнівна. Якби це було так, Нерон навряд чи став би влаштовувати дружині настільки пишний похорон, тим паче за нетрадиційним для Риму обрядом східної релігії, що її сповідувала Поппея Сабіна.
Деякі історики висловлювали думку, що вона була однією з перших християнок. На основі відомих на сьогодні історичних, епіграфічних і археологічних матеріалів цю думку не можна ані підтвердити, ані спростувати. Вона могла сповідувати християнство, могла сповідувати іудаїзм, могла сповідувати і якусь іншу релігію. Єдине, що практично не викликає сумнівів, - це те, що Поппея Сабіна сповідувала не традиційну римську віру, а одну з релігій Сходу. Схоже, смерть Поппеї Сабіни, які б стосунки між подружжям не були, стала для Нерона важким ударом. Про це свідчить і випущена тоді за його наказом монета, на одному боці якої навколо храмової альтанки з жіночою фігурою йде напис «DIVA CLAVD NER F» - «Божественна Клавдія, дочка Нерона», а на іншому боці навколо жінки, яка сидить на троні в палаці чи храмі, написано «DIVA POPPAEA AVG» - «Божественна Поппея Августа». Ні посмертного обожнення, ні посмертного випуску монет на її честь не було б, якби Нерон не шкодував про загибель дружини. Нерон тужив за нею, але повернути вже не міг.
На той час імператору було вже двадцять вісім років і в нього не було ні дружини, ні дітей, ні батьків, ні вірних друзів, на яких він міг би покластися. Через стихійні лиха економіка імперії була послабленою, а знать плела нові змови. Наприкінці 65 року, за звинуваченням у зазіханні на владу, Нерон знову був змушений заслати ще двох вельмож - Луція Юнія Сілана Торквата, сина отруєного 54 року Марка Юнія Сілана й небожа Децима Юнія Сілана Торквата, який влаштував змову 64 року. Також було вислано Гая Кассія, нащадка знаменитого супротивника Октавіана Августа й Марка Антонія, про якого вже згадувалося.
Нерон, як і раніше, намагався діяти з показною м’якістю - Луція Юнія Сілана Торквата й Гая Кассія не стратили, а лише відправили у заслання. Одначе внутрішня політика Нерона помітно починає мінятися у бік жорсткості. Старому Гаю Кассію, засланому на Сардинію, дозволили дожити свої дні у спокої, але в Римі незабаром згадали про висланого у Грецію, на острів Наксос, Луція Сілана Торквата, і його було вбито відрядженим туди центуріоном.
Чому Нерон змінив своє рішення? Розкрилися нові обставини?
Виявилася нова змова? Так. Щось подібне могло відбутися. Приблизно в цей самий час якимось Фортунатом, вільновідпущеником, було звинувачено у злочинах проти держави колишнього консула Луція Ветера, якого примусили вкоротити собі віку, а римського вершника Публія Галла, також обвинуваченого у цій змові, «було позбавлено води й вогню», тобто вигнано з Рима.
Як і раніше, Нерон не карає без проведення ретельного розслідування - дочка Луція Ветера встигла навіть звернутися до нього із проханням простити свого, нібито ні в чому не винного, батька.
Тацит писав, що Нерон відмовив їй із нечутливості як «до благань, так і до ненависті». Не знаючи обставин справи, нам важко судити про те, наскільки серйозним і справедливим було висунуте проти Луція Ветера обвинувачення. Однак дедалі помітнішим стає те, що змови й виступи проти Нерона частішають, а його спроби припинити змовницьку діяльність досягають лише тимчасових результатів.
Нерон чимраз більше віддаляється від римської знаті, а його головною опорою стають чужинці-вільновідпущеники. Знову, як і за імператора Клавдія, вплив вільновідпущеників зростає, і було б наївно думати, що колишні раби, навіть обласкані Нероном, робили все, керуючись винятково державними інтересами. Кількість зловживань, безперечно, зростала. Не дивно, що зростала й кількість змов - становище Нерона ставало більш хитким, ненадійним.
Водночас Нерон не збирався змінювати свого стилю життя, думаючи насамперед про сцену. Для покращення голосу він постійно носив під одягом спеціальні важкі свинцеві накладки, а понад те, за словами Светонія Транквілла, «при ньому постійно перебував учитель вимови, який нагадував йому, що слід берегти горло й дихати через хустину».
Якби Нерон був простим смертним, можливо, його мистецтво принесло б йому пошану й славу, одначе від імператора вимагали тоді зовсім інших якостей. Він дедалі більше уваги приділяв концертам й дедалі менше заглиблювався у питання правління. Римська знать була ладна дивитися й слухати виступи артистів, платити найвідомішим з них великі гроші, але ніяк не була готова визнати це заняття гідним, ніяк не могла визнати артиста за рівного собі. У цьому полягала трагедія Нерона. Щоб вийти перед усіма на сцену й співати, йому треба було мати чималу мужність, а бажання бути артистом мало бути не просто бажанням, а пристрастю. Як писав Корнелій Тацит, «до того, як почалися п’ятирічні змагання, сенат, намагаючись запобігти всенародній ганьбі, запропонував імператорові нагороду за спів і на додаток до неї вінок переможця в красномовстві, що врятувало б його від безчестя, спричиненого виступом на підмостках. Проте Нерон відповів, що йому не потрібні ані подачки, ані підтримка сенату й що він змагатиметься на однакових правах зі своїми суперниками». Можливо, й Поппея Сабіна намагалася відрадити його від цього виступу, й саме в цій суперечці він, не стримавшись, ударив її й убив?… Смерть Поппеї Сабіни сталася в переддень Нероній, і це могло бути саме так…
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Імператор Нерон. У вирі інтриг» автора Дмитренко Володимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „26. Загибель Поппеї Сабіни. Нові змови. Чи може імператор бути артистом?“ на сторінці 1. Приємного читання.