Розділ «25. Пошук скарбів Дідони - блискуча пропагандистська операція супротивників Нерона з його дискредитації»

Становище Нерона було ще досить міцним, але ця міць танула, як сніг. Для укріплення влади йому були потрібні гроші, а податки й так уже було доведено до межі. За таких умов Нерон готовий був вірити в найнеймовірніші проекти одержання грошей, і цим поспішали скористатися як різні пройдисвіти, так і приховані недоброзичливці імператора. Показовим є випадок, що стався в першій половині 66 року. За словами Корнелія Тацита, якийсь виходець із Африки, пунієць Цезелій Басс, «маючи суєтну вдачу, увірував у те, що бачене ним уночі уві сні, безсумнівно, відповідає дійсності; вирушивши до Рима і домігшись підкупом, щоб його допустили до принцепса, він повідомив тому, що на своєму полі виявив печеру безмірної глибини, яка таїть безліч золота, не у вигляді грошей, а в грубих старовинних зливках. Там лежать величезної ваги золоті цеглини, а з іншого боку здіймаються золоті колони: все це було приховано впродовж стількох століть, щоб збагатити їхнє покоління. При цьому він висловив припущення, що ці скарби було сховано втікачкою з Тира й засновницею Карфагена фінікійкою Дідоною, щоб її новий народ, маючи у своєму розпорядженні таке незліченне багатство, не розбестився й не зледащів і щоб царів нумідійців, і без того ворожих, не розпалювала до війни жага золота».

Не замислившись, наскільки відповідає істині ця неймовірна розповідь, Нерон оголосив про знайдені багатства, а до Африки вирушили триреми з добірними веслярами, щоб якомога швидше доправити вантаж.

Такий поспіх пояснювався просто: «Сталося так, що саме в цей час проводилися - вдруге після їх заснування - п’ятирічні ігри». Імператорові здалося, що самі боги посилають йому казковий подарунок, і як тільки він зможе доправити в Рим і показати народу багатства Дідони, авторитет імператорської влади сягне небесних висот.

Бачачи настрій імператора, ніхто із придворних не виказав сумнівів і не запропонував, перед тим як повідомити про знахідку, спершу перевірити достовірність повідомлення. Кожний із придворних поспішав із вітаннями, «оратори, звеличуючи принцепса, зверталися переважно до того ж предмета», стверджуючи, що «тепер землею породжуються не тільки звичайно вироблені нею плоди й золото у змішанні з іншими металами, а вона обдаровує своїми щедротами як ніколи раніше, і боги посилають багатства, що лежать напохваті.

Приєднували вони до цього й інші вигадки, змагаючись у красномовстві й підлесливості, переконані в тім, що їхній слухач повірить усьому».

Надії й очікування зростали, як мильна бульбашка, і точно так само, як мильна бульбашка, зрештою, лопнули, причому з дуже неприємними наслідками і для престижу імператора, і для стану фінансів імперії.

Річ у тім, що, «плекаючи ці нездійсненні надії, Нерон із кожним днем ставав марнотратнішим: проживалися зібрані скарбницею кошти, начебто вже були в його руках такі скарби, яких вистачить на багато років нестримних витрат. Розраховуючи на ті скарби, він став щедро роздавати подарунки, і очікування незліченних багатств стало однією із причин зубожіння держави. Оскільки Басс, за яким ішли не тільки воїни, а й зігнані для робіт селяни, безупинно переходячи з місця на місце й щоразу стверджуючи, що саме тут є обіцяна печера, перерив свою землю й великий простір навколо неї та, нарешті, дивуючись, чому лише в цьому випадку сновидіння вперше обдурило його, хоча всі попередні незмінно збувалися, полишив безглузду завзятість і добровільною смертю уник ганьби і страху перед відплатою. Втім, деякі письменники повідомляють, що його було кинуто у темницю й згодом випущено, а задля відшкодування витрат його майно конфіскували до царської скарбниці». Історія з пошуками скарбів Дідони не є такою простою, як здається на перший погляд.

По-перше, вона є цікавою тим, що характеризує атмосферу імператорського двору того часу, а по-друге, дозволяє зробити висновки, що пошуки скарбів Дідони були аж ніяк не кумедним курйозом, а добре продуманою операцією з дискредитації Нерона.

Було знайдено відчайдушного авантюриста, якому пообіцяли підтримку, розповіли, що і як слід казати, і переконали в тім, що все минеться безкарно. Далі Цезелій Басс вирушає до Рима і там потрапляє на прийом до імператора.

Чи можна повірити, що нікому не відомий провінціал пунієць раптом без усілякої підтримки потрапив до імператора Риму?

Светоній Транквілл, що також написав про безуспішні пошуки незліченних скарбів цариці Дідони, навіть не намагався відповісти на це питання. Корнелій Тацит пояснює це хабарем. Можливо, хабар справді відчинив Цезелію Бассу двері імператорського палацу.

Проте важко навіть уявити, яким мав бути цей хабар, адже статок вільновідпущеників, які визначали, кого варто допустити на прийом до імператора, обчислювався мільйонами, а то й сотнями мільйонів сестерціїв! Чи під силу було простій людині знайти потрібну суму?

Чи під силу було, навіть і роздобувши гроші, дати хабара не кому-небудь, а саме тому чиновникові, який міг улаштувати такий прийом і виконав би свою обіцянку, а не просто взяв гроші? Імовірніше, що Цезелію Бассу, давши йому гроші, заздалегідь підказали, до кого звернутися й скільки слід дати. Далі все було вже значно простіше. До Африки вирушає загін на пошуки скарбів, а Нерон, розраховуючи на них, роздає подарунки. Але річ навіть не в подарунках, а в тім, що все це відбувається в переддень заснованих Нероном особливих ігор - Нероній. Увесь Рим обговорює знайдені скарби, а потім вони виявляються вигадкою!!! Уявіть, яким дурнем в очах співгромадян постав Нерон! Якби Цезелій Басс не вкоротив собі віку, то можна було б провести розслідування і, можливо, вийти на організаторів афери. Тільки хто ж стане залишати живим такого небезпечного свідка? А після «самогубства» Цезелія Басса всі кінці виявляються надійно схованими, Нерон постає перед римлянами цілковитим роззявою, який повірив божевільному фантазерові.

Акцію з дискредитації Нерона було проведено майстерно. Ефективність її ще більше зросла через те, що на других Нероніях, які почалися 65 року, імператор уперше збирався вийти на сцену Рима, змагаючись з іншими співаками у співі під кіфару. Спів і гра на кіфарі були його пристрастю, але в Римі усе ще панувала думка, що це заняття є негідним державного діяча, а провал пошуків африканських скарбів тепер ніби підкреслював, що Нерон здатний лише бриньчати на кіфарі й вірити в нісенітниці.